5.

Ранок був свіжий, повітря пахло росою й квітами, а в дворі університету ще панувала тиша. Я сиділа на лавочці, час від часу поглядаючи в бік алеї, чекаючи на Андріану. Усередині змішувалося хвилювання й радість, адже це була наша перша зустріч після вчорашніх зізнань. Коли вона підійшла, я відразу підвелась, і наші обійми вийшли такими теплими, що ніби розчинили нічну прохолоду. Андріана м’яко торкнулася моїх губ у короткому поцілунку. Я швидко відсторонилася, розгублено посміхнувшись, і ми обидві сіли на лавочку. Моя голова знайшла спокій на її плечі, а її рука ніжно ковзнула до моїх пальців. Андріана притихла, дозволяючи мені відпочити, ніби розуміла, що слова зараз не потрібні. Лише тепло її тіла поруч заспокоювало і дарувало відчуття безпеки. Вона нахилилась трохи ближче, пошепки сказала:

- Ти навіть не уявляєш, як я чекала цього моменту… Просто бути з тобою, без таємниць і страху

Я стиснула її руку й відчула, як у грудях розливається щось світле. Можливо, це і було початком довіри, яку так важко було відкрити комусь. Ми з Андріаною йшли повільно до їдальні, ніби продовжуючи насолоджуватися ранковою тишею. Всередині було вже гамірно: компанія зібралася за своїм звичним столом - хтось жартував, хтось ще досипав над тарілкою. Коли ми увійшли, кілька голів повернулися у ваш бік. Я й Андріана коротко обмінялися поглядом - ніби без слів домовилися поводитися звично. Ви підійшли, привітались з усіма:

- Доброго ранку

Міла відразу всміхнулася:

- О, ви рано прокинулись!

Міра кинула швидкий погляд, але нічого не сказала, лише відпила чай. Катя, яка вже знала вашу таємницю, хитро усміхнулася й підсунула нам місця біля себе. Ми сіли поруч, поводячись спокійно, ніби нічого особливого не сталося. Але десь усередині відчувалось тепло: тільки ми двоє знали, що між нами вже є щось більше, ніж дружба. Атмосфера за столом була жвавою - хтось обговорював пари, хтось плани на день, а я відчувала, як Андріана непомітно торкається моєї руки під столом. Це було нашим маленьким секретом серед загального шуму

Після сніданку ми з Андріаною разом підвелись і спокійно рушили в бік аудиторії. Компанія теж розійшлася по своїх справах і парах. У коридорах було людно: студенти поспішали з кавою, хтось сміявся, хтось готувався до контрольної. Ми з Андріаною йшли поруч, і ця близькість відчувалася навіть без слів. Коли ми зайшли до аудиторії, там вже сиділа Катя. Вона махнула рукою:

- Сюди, місце тримаю!

Ми сіли разом - я й Андріана поруч, а Катя збоку. Викладач уже розклав папери й розпочав пару. Атмосфера була звичною: конспекти, питання, записи. Але між рядків підручників і шурхоту ручок, я відчувала, що Андріана кілька разів кидала на мене теплі погляди. Катя час від часу посміхалась, наче підтримувала нас, але при цьому робила вигляд, що вся увага на лекції. В аудиторії ніби все йшло як завжди, але для мене це була зовсім інша пара - вперше я сиділа на занятті поруч зі своєю дівчиною. Пара з музики видалася особливою. Ми з Андріаною поводилися стримано - не хотілося привертати увагу викладача чи одногрупників. Але все одно відчувалося, що між нами є щось тепле. Викладач почав із короткої лекції про історію музики, а потім запропонував практику - слухати уривки творів і описувати свої враження. Аудиторія наповнилася звуками класики, джазу, навіть сучасних інструментальних композицій. Мені було цікаво, адже музика завжди торкалася глибоких струн у душі. Поруч Андріана уважно слухала, іноді щось тихенько занотовувала. Ми час від часу обмінювалися короткими поглядами - легкими, але теплими, без зайвих слів. Катя теж була зосереджена, але інколи з усмішкою підкидала нам підбадьорливі погляди, ніби мовчки говорила: “Я з вами". Пара минула непомітно - легка атмосфера музики зробила її насиченою і водночас приємною. Коли викладач завершив заняття словами:

- Музика - це те, що говорить із серцем. Не забувайте про це

Я відчула, що ця фраза звучить якось особливо особисто

Після закінчення музики ми втрьох вийшли з аудиторії. Коридор був сповнений шуму - всі переходили на наступні пари

- Ну що, удачі, - сказала Андріана й м’яко посміхнулась мені

- Дякую, і тобі, - відповіла я, на мить затримавши її поглядом

Катя кивнула Андріані й потягнула мене за руку:

- Ходімо, ми вже й так ледь не запізнюємось на фізру

Ми з Катею разом попрямували до спортзалу. Там пахло гумовим покриттям, м’ячами й трошки крейдою. Роздягальня була шумна: дівчата сміялися, хтось жартував про вчорашню гру в правду чи дію. Я переодяглася у спортивну форму й вийшла на розминку

Тим часом Андріана розвернулась у інший бік - на свою пару. Ми обоє розуміли, що знову зустрінетеся тільки після занять, і ця думка залишалася теплою ноткою всередині. Ми з Катею вийшли на спортзал разом, сміючись з якихось дрібниць. Атмосфера була доволі легка: у залі вже збирались одногрупники, хтось крутив м’яч, хтось ще розминався. Вчитель фізкультури свиснув у свисток:

- Дівчата, хлопці, швиденько шикуємось! Розминка!

Всі стали в ряд. Спочатку легкі вправи: нахили, присідання, розтяжка. Катя весь час щось тихенько мені підказувала й жартувала, щоб я розслабилась, бо бачила, що я трохи скута. Я всміхнулась - поруч з нею завжди було простіше. Потім почалась гра. Сьогодні вирішили пограти у волейбол. Групу поділили на дві команди. Я опинилась у команді з Катею. На початку було непросто: я боялась, що м’яч потрапить саме до мене, й серце калатало швидше. Але Катя підтримувала: