Розділ 15

Скоро жахлива мука Скрипаля скінчилася, - на всю вулицю розлетівся химерний дзвін органних акордів, наче серед середньовічного замку справжнього вампіра. Юлій Альбертович спокійно дістав з кишені телефон і відповів на дзвінок:

- Привіт, Славо, ти вже тут? 

Довгоочікувана зустріч з говірким асистентом виявилася дещо іншою, ніж очікував терміново прибулий з Києва юнак. Сяючи радістю, він кинувся до Загребельного, проте знавець прикрас суворо зупинив його:

- Робота не чекає! Ти привіз те, що я просив? 

- Певна річ! - вирівнявся наче солдат Слава й дістав чудернацький мініатюрний прилад, схожий на старий плеєр. 

Скрипаль ніяк не розумів, що це був за пристрій і навіщо він знадобився Загребельному, але, як і казав майстер, терпіння з часом дало відповіді на всі запитання. 

Дільничий та Юлій Альбертович, двоє велетенських за зростом чоловіків, швидко запакувалися до маленького автомобіля Слави й старенький жовтий транспортний засіб рушив. Геніальний штурман Загребельний, до останнього тримаючи в таємниці від усіх пункт призначення, водив Славу колами по селищу, аж поки, об'їздивши Долину тричі, вони зрештою не дісталися будинку Трубецьких. 

- Саме тут почалася наша чудернацька історія, чи не так? Тож, за правилами класики, пропоную тут її і завершити... - почав майстер свою розповідь. 

- Отже убивця все таки Андрій? - не втримався Скрипаль. - Я одразу все зрозумів... Спочатку отруїв матір, а тепер і з сестрою вирішив покінчити... Як жорстоко й холоднокровно!

- Однак я ніколи не казав, що Андрій - убивця. Безперечно, до нього веде чимало стежин у справі, але цей юнак не винен. А справа ця, щоб віднайти відповіді на важливі питання, потребувала набагато глибшого вивчення... Наче в айсберга, ми бачили спочатку лише маленьку її частину... 

Разом зі своїми товаришами Юлій Альбертович увійшов до будинку, де до слухачів його розповіді приєдналося й подружжя Андрія та Галі.

- Отже, раптова смерть Ганни Трубецької: підступне і жорстоке вбивство, чи безжальна примха важкої хвороби? Знайшлося в нашій справі місце і для столітнього прокляття... - продовжував знавець прикрас. - То що все таки забрало останній подих цієї вольової жінки? Змушений розчарувати вас, жодна з цих причин не принесли бідолашній Ганні смерть, як і усім пращурам Трубецьких протягом останнього жахливого для родини століття... 

- Тоді що вбило її? - не витримав інтриги Андрій.

- У відповіді на нелегке запитання мені допоможе цей маленький прилад, - Юлій Альбертович показав присутнім "плеєр", що раніше дав йому Слава. - Цей дозиметр має єдину функцію - вимірювати рівень радіації. Завдяки йому, ми і знайдемо загублену підвіску, яка, я вважаю, увесь цей час була тут, - знавець спокійно провів своїх слухачів до кімнати Олени. Кружляючи з ним поверхнями спальні, Загребельний продовжував свою розповідь: - мені чимало довелося дізнатися за декілька днів, які я тут провів, але врешті решт дослідження історії каменя, необхідної для його оцінки, привела мене до відкриття набагато вагомішого, - знахідки старого щоденника ювеліра. В ньому детально описано усе, що мені було потрібно знати для розгадки. З самого початку я задавав собі звичайне питання: що за камінь ховається в золотій підвісці? Я одразу зрозумів, що це не смарагд, але саме в тому, який мінерал використав Шимон в своїй найвеличнішій роботі, приховувався ключ до всього. 

- Виявилося, що це представник уранових слюдок! - несподівано втрутився в розповідь Слава, проявляючи неймовірний ентузіазм. - Без дослідів не було можливим встановити, який саме це мінерал. Ним може виявитися торберніт, цейнерит, або інша зелена слюдка, але цікаво те, що ці породи використовуються, як індикатори уранових родовищ...

- Ні, друже, - перебив асистента Юлій Альбертович, - це зовсім не цікаво. А от що справді цікаво, так це те, що саме ця річ, - майстер відкрив невелику схованку в підлозі, звідки нарешті витяг золоту підвіску, - приносила смерть і хвороби родині Трубецьких протягом сотні років. 

Асистент помістив прикрасу до спеціального контейнера, а тим часом Загребельний продовжив:

- Прокляття старої Сороки в той час звучало досить переконливо, особливо після того, як Яким зовсім скоро помер точно так, як і казала босорканя, а за ним - і чимало інших членів родини, які мали тісний зв'язок зі Зміїним Оком. Але моя віра у вплив відьомських чарів остаточно розвіялася, коли в щоденнику Шимона Кучери я прочитав про його важку хворобу... Підозрюю, він страждав від раку легенів, який розвинувся внаслідок тривалого контакту з радіоактивним мінералом.