Розділ 14

Сонце підіймалося все вище, а тим часом Юлію Альбертовичу нарешті вдалося повернути Ярослава до свідомості. 

- Я хочу поговорити про Шимона Кучеру, - ці слова наче облили старого холодною водою. Він завмер, явно зацікавившись словами знавця прикрас. П'яний погляд божевільного змінився, став здоровішим, світлішим, повністю зосередженим на співрозмовникові. 

Проте ще одна випадкова зустріч чекала на Загребельного та Кучеру, адже дільничий Скрипаль саме опинився на їхньому шляху. 

- Вітаю, - велично підняв він руку і безтактно втрутився в розмову: - про кого бесіду ведете, як не таємниця?

- Жодної таємниці, - привітно посміхнувся Загребельний. - Ви, певно, теж знайомі зі старою легендою про Зміїне Око? 

- Так, вдосталь наслухався, поки працюю над його зникненням... 

- Моє особисте розслідування привідкрило завісу таємниці, котрою упродовж сотні років була оповита особа майстерного ювеліра з Чехії, Шимона Кучери. 

- Кучери? - перепитав дільничий і наче закляк, звернувши погляд до старого Ярослава: - бува, не ваш родич?

- Бува, мій, - відповів п'яниця і, спершись на найближчий паркан, почав свою розповідь: - його в нашій родині поважали, як легендарного майстра, але, попри це, біографія дідуся Шимона залишалася сповненою чорних плям. Майже нічого від нього не лишилося, жодної згадки... Тому одного дня я вирішив нарешті виправити це й відновити історію життя цієї великої людини. Я подорожував місцями, де колись бував дідусь, розпитував старих людей, що ще пам'ятали його візит, і рухався все далі, аж поки не зупинився тут. Лише в Долині виявилося справжньою проблемою віднайти правду... Хтось казав, що помер він, а хтось - що поїхав, але куди поїхав, або ж де похований... Нічого. Так і не знайшов я відповідей, але несподівано зустрів тут своє кохання, тому й осів у Долині... 

- Тепер, здається, я можу допомогти вам відтворити стару історію, - Загребельний витяг з-під піджака книжечку з шкіряною обкладинкою. - Це - щоденник Шимона Кучери, знайдений на горищі будинку Коваленків, де, як кажуть, міг гостювати ювелір. Зважаючи на речі майстра, залишені в будинку, можна судити про те, що його таки вбили. А в щоденнику описані останні його дні і раптово знайдене в селищі кохання.

- Досить символічно, що ви закохалися в місцеву дівчину, як і ваш дідусь, - підмітив Скрипаль, а тоді задумався: - але от що мене справді бентежить... Якщо ви - онук ювеліра з легенди, то підвіска насправді належить вашій родині, тож у вас був справжній мотив... 

- Ні, - заперечив Загребельний, - адже можна було законним шляхом довести право власності. 

- Але не це єдина причина для вбивства. Так само це могла бути й помста Трубецьким за вбивство Шимона. Ярослав Кучера проживає тут вже досить давно, тож міг бути відповідальним за усі смерті в цій родині... Неймовірно. Ще вчора я навіть не дивився на нього під таким кутом. Це був лише свідок, який підтвердив алібі Андрія Трубецького... 

- На жаль, ви знову помиляєтесь і скоро я доведу вам це, - запевнив дільничого Юлій Альбертович. - Але спершу, думаю, варто повернути щоденник законному власникові, - простягнув він книжечку Ярославові. 

Тремтячими руками Кучера взяв її й притис в міцних обіймах до грудей. 

- Усе життя... - промовив він зі сльозами на очах, - усе життя я згаяв, щоб його відшукати і нарешті щоденник дідуся Шимона в моїх руках... Тепер прогалини в його життєписі заповняться... Дякую тобі... 

Голос Ярослава раптом змінився, наче зовсім не п'яниця промовляв щирі слова, зрошуючи сухе зморщене обличчя дитячими слізьми щастя. Старий, сяючи, як ніколи раніше, пошкутильгав додому, а тим часом дільничий з нетерпінням чекав на пояснення. В дивній справі він ніяк не бачив розгадки, але Загребельний з упевненістю завірив, що надасть її дільничому вже сьогодні. 

- Отже, ви знаєте, хто вбив Ганну? - загорівся Скрипаль, на що Юлій Альбертович лише кивнув. - І хто викрав Зміїне Око вам відомо?

- Певна річ, тепер мені відомо все... 

- Але чому ж ви тоді катуєте мене очікуваннями? Розповідайте ж! 

- На все свій час, - посміхнувся Загребельний, - проявіть трохи терпіння...