Розділ 13

"Довгий шлях чекав на мене і титанічна праця задля створення визначної, не знаючої собі рівних, прикраси... Проте стан мій погіршувався, все важче ставало дихати, кашель ні на мить не полишав мене, вижимаючи з глибин все більше крові... Біль стискав мої груди, наче найтісніший у світі корсет. Але ніщо не могло завадити моїй праці, моєму світлому спадку, який планував я залишити на цій землі...

Нарешті я дістався до далекого селища поблизу гір, що Долиною зветься... Добрий пан Коваленко дав мені притулок, і нарешті я в змозі завершити свою величну роботу... Зміїне Око вийшло підвіскою неймовірної краси, воно і справді заслуговує звання найкращого мого творіння. Тут же і покупець достойний знайшовся, - Яким Трубецький, місцевий корчмар. Завтра мені доведеться попрощатися зі своїм дітищем, а разом з тим і з мальовничою Долиною. Наостанок, хотілося б хоч пройтися востаннє цим прекрасним місцем. Мало таких я відвідав протягом своєї тривалої подорожі...

Вечір тут надзвичайний! Ніде раніше я не бачив так яскраво зірок... Вони немов ближчі до землі тут, і небо - зовсім інакше. Теплий вітер лагідно заколисує волосся, шепоче щось тихим деревам місцевого лісу... Але навіть не зорі, і не ліс, і не вітер стали такі близькі моєму серцю, що навіть не хочеться прощатися з Долиною... Знайшов я тут дівчину-зірку зі світлим іменем, що усіх небесних зір гідна! На щастя, я можу дати їй їх".

От і закінчилась, несподівано обірвавшись, розповідь ювеліра Кучери, яку Загребельний прочитав на одному подиху за ніч. Наступного дня на нього чекала велика і відповідальна робота, що переповнювало Юлія Альбертовича незбагненними почуттями. Знавець прикрас з нетерпінням чекав на новий день. 

Зранку, як і завжди, до хатинки навідалася Оксана, і усі кімнати наповнилися п'янким ароматом гарячих страв. За сніданком Загребельний вирішив дізнатися, де проживає Ярослав Кучера, і з явним небажанням господиня таки розповіла:

- Його хатина остання дорогою до Сороки, саме там, де починається вузька і самотня до неї стежина. Проте вдень більш вірогідно знайти його в місцевому барі, там такі пияки майже цілодобово відсиджуються. Але я ще раз повторю вам, що зустріч з тим божевільним нічого хорошого не принесе...

- В будь-якому разі, я повинен навідатись до нього, це надзвичайно важливо. 

- До речі, Олена втрапила до лікарні... 

- Невже? Що сталось? 

- Захворіла бідолашна, так само як матір... Сподіваюсь, обійдеться. Ще один похорон їх родина не витримає... 

- На щастя, хоч в лікарню відвезли вчасно. Можливо, це їй допоможе. Дівчина молода, сильна, хвороба її не зламає. 

- Усі в них були здорові, та хіба допомогло? Косить їх той дивний недуг, наче випалену сонцем траву...

Після сніданку на Юлія Альбертовича чекала зустріч з Ярославом Кучерею, котрий, як і казала Оксана, відпочивав за чаркою в барі "У Івана". Це гучне місце вже було знайоме навіть Загребельному. Саме тут сотню років до того розташовувалась корчма сумнозвісного Якима Трубецького, але після приходу нової влади його рід назавжди втратив це місце. Блимаюча червоними, синіми та зеленими вогнями навіть вдень вивіска не могла не привертати уваги. Дерев'яні двері скромної, подібної великій коробці для взуття, будівлі широко відчинились і, хитаючись, з бару вийшов хмільний чолов'яга, саме той, кого жадав знайти знавець прикрас. 

- Знову ти! - наче радіючи новій зустрічі викрикнув Ярослав. - Ми ж нещодавно бачились, невже ти знову тут?

Межі днів зовсім стерлися в очах старого п'яниці, тож майже тиждень, промайнулий повз Долину з їх останньої зустрічі, здався Кучері короткою миттю. Воно і не дивно, адже розпорядок його доби був настільки одноманітним і точним, що дні минали непомітно. 

- Нам потрібно поговорити, - почав Загребельний, але старий одразу ж різко перебив його:

- Я ж уже все сказав тобі минулого разу! - вигукнув, розмахуючи руками, Кучера. - Тікати тобі потрібно, поки прокляття й на тебе не перекинулося! Чи тобі зовсім жити набридло?! 

- Зовсім про інше хотів я з вами побесідувати... - намагався повернутися до свого Юлій Альбертович, але старого вже було неможливо зупинити. Він лише торочив без упину про прокляття, що лежить на камені, здіймаючи на вуха всю вулицю й розбризкуючи змішану з залишками горілки в роті слину.