Розділ 11

Довгий день слідчого ще лише починався. Тепер він знов навідався до будинку Трубецьких, де попри траур похорону йому доведеться провести неприємну бесіду з Андрієм. Цього разу двері відчинила Галя, викликаючи в дільничого легкий подив.

- Олену сьогодні підводить здоров'я, зовсім помарніла бідолашна, - пояснила жінка, проводячи Скрипаля до будинку. 

- Ну що ж, на щастя, я прийшов до її брата. Маю до нього декілька запитань... 

- Будь ласка, він в спальні, можете проходити. 

Галя була на диво гостинна, і дільничий увійшов до скромної кімнатки з великим акуратно застеленим ліжком. Андрій споглядав у вікно, поринаючи в глибокі роздуми. Проте неочікуваний візит раптово їх перервав. 

-Сподіваюсь, ви зможете пояснити, чому дали неправдиві показання... 

- Про що це ви? - здивувався Андрій і звернув тремтячий погляд на дільничого. 

- Ви казали, що приїхали з дружиною в день смерті матері, однак є свідок, котрий стверджує, що ви були тут ще за день до того. Саме тоді, коли Ганна вперше відчула, що її намагаються вбити. 

- Он воно що... Ви все не так зрозуміли...

- Я не бачу інших причин так ретельно приховувати від усіх своє перебування тут, окрім, звичайно, того, що приїздили для того, щоб вбити її. Нащо ж ви це зробили? 

- Я не вбивав її! - спалахнув Андрій і підскочив на ноги. - В мене були інші причини не казати про свій приїзд... Це мало залишитися таємницею від усіх. 

- Тепер вже так не буде. Вам доведеться розповісти все просто зараз, якщо не хочете за ґрати.

Андрій зітхнув, виказуючи відчай, і тоді нарешті почав говорити:

- Річ у тім, що я приїхав лише через роботу. Моя справа, ремонт котлів, змушує постійно подорожувати, і в старого Ярослава, що живе на окраїні Долини, саме виникла проблема з котлом. Здавалося б, звичайний виклик, але цього божевільного ніхто в селищі не любить... Якби в родині дізналися, що я був у нього, то це б так просто не обійшлось. Тож я вирішив приховати свій приїзд від усіх. 

- Хтось може це підтвердити? 

- Старий вам підтвердить! В останньому будинку дорогою до Сороки проживає. Але дивний він досить. Від самотності, мабуть, зовсім дах поїхав... 

Знов і знов у пошуках правди дільничий метався селищем, а тим часом Загребельний знову відвідав будинок старої пліткарки. Не маючи більше зачіпок, він вчепився обома руками в останню надію відновити повну історію Зміїного Ока. 

- Ви чимало знаєте про Долину, багато бачили і чули... Лише ви зможете дати мені відповідь, - звернувся знавець до Любові Миколаївни. - Коли той ювелір приїздив сюди, він певно мусив десь ночувати. Ви, бува, не знаєте де?

- Гадки не маю, - похилила голову Зінківська. - Проте, як мама розповідала, та й я ще з дитинства пам'ятаю: усіх подорожніх, що знайомих в Долині не мали, приймали до себе Коваленки. В них майже завжди гостювали різні чужинці. Якщо в ювеліра тут не було рідних, то саме в будинку Коваленків знайшовся б для нього притулок. 

В пам'яті Загребельного раптом відродилась розмова з Андрієм декілька днів назад і стара закинута хатина, що вони бачили під час прогулянки. 

-А що тепер з тим будинком? Чи живе там хтось? 

- Ні, старі Коваленки, яких я ще пам'ятаю, давно вже померли, а діти їх розсипались по світу, наче дрібні зерна старого намиста. Нині за тою хатиною Богдан, Фельдшер місцевий, наглядає. Сам живе недалечко. 

Підказки старої пліткарки, ласої до розмов, як завжди допомогли Загребельному, і він одразу ж попрямував до самотнього будинку. Забута бувальщина завжди обростає чутками і часом зовсім нелегко віднайти істину, тому історію Світлани Сороки про вбивство ювеліра Шимона Юлій Альбертович вирішив перевірити і, як він вважав, у старому будинку, можливо, знайдеться хоч якась зачіпка для цього. Знайти Богдана Дуба виявилося зовсім не складно. Скромної статури чоловік показав себе добрим і простим в спілкуванні; він люб'язно погодився відкрити двері старого будинку. Відповідальний фельдшер не дозволив собі залишити незнайомця самого в чужій, хай і закинутій, оселі, натомість запропонував допомогу в пошуках зачіпок. 

- Минула сотня років, навряд чи щось з того часу залишилось тут, ви марнуєте час, - звернувся до Загребельного Богдан. 

- Тим не менш, це єдине, що я можу зробити... Десь тут, можливо, ховається остання надія на розгадку... Якщо Шимона і справді вбили, він нікуди не поїхав, а отже його речі залишились в будинку... Але де? 

- Зазвичай різний мотлох зберігають на горищі... Наприклад, на моєму можна знайти все, що завгодно від різних дрібничок, до скелетів динозаврів. Там справжнє звалище непотребу, який шкода викинути. 

- Блискуче! - похвалив нового помічника Загребельний. - Але де в цьому будинку горище?..

Минуло ще трохи часу і старі скрипучі двері забутого всіма горища відчинилися, здіймаючи хмару пилу...