Розділ 10

Вислухавши розповідь Світлани, Загребельний покинув її будинок і залишалося лише повернутись додому, однак завдання це виявилося не з легких. Рід Сорок в Долині зажив темної слави, тому і хатина їх стояла на окраїні селища, посеред "мертвого" пустиря. Сюди вела лише вузенька вікова стежина, якою Юлій Альбертович дійшов до химерних дерев'яних будиночків, що наче гриби після дощу розрослися на рівнині. Тепер майстер гадки не мав, куди потрібно йти, адже раніше лише слідував за Світланою, а тепер залишився наодинці з в'ючкою, наче виноградна лоза, дорогою. Блукання Юлія Альбертовича скінчилися, коли йому пощастило зустріти дільничого Скрипаля. Тепер вже, наче старі приятелі, вони розмовляли серед вулиці. 

- Як просувається ваше розслідування? - поцікавився Загребельний. 

- Насправді, не найкраще... - зізнався Скрипаль і опустив голову. - Нема навіть натяку на те, де міг би бути камінь, а щодо Ганни все навіть дивніше... Пігулки виявилися не отруєні, а в крові - не знайдено жодної отрути. Зате виявилася інша цікава річ. Лейкоз... Все виглядає, наче природна смерть, але внутрішнє чуття підказує, що не все тут так просто... 

- Можливо, її і справді вбило прокляття? - задумався Юлій Альбертович. 

- Ні, певен, що її отруїли! І я обов'язково дізнаюсь хто і як це зробив...  - вперто вчепився в нав'язливу ідею дільничий. - До речі, пані Олена згадала ще одного можливого підозрюваного, Світлану Сороку. 

- Справді? А я саме був у неї сьогодні. Цікавився історією, що пов'язує їх рід зі Зміїним Оком. Користуючись можливістю, я вирішив дізнатися про камінь більше.

- Он як. Це цікавий підхід до роботи, мені подобається, - усміхнувся дільничий. - Успіхів вам, а я піду. Час не чекає. 

Дільничий стрімко зник, направляючи широкі кроки до вже знайомої Загребельному стежини, якою вже скоро дістався до будинку Сороки. 

- Кого ще принесло? - пробубніла звикла до тиші і спокою жінка, йдучи відчиняти двері. - Якесь паломництво почалось до мого будинку... 

- Вам, певно, відомо про зникнення Зміїного Ока? - почав розмову дільничий.

- Про це вже відомо всім, навіть до моєї віддаленої хатини доповзли чутки. 

- Кажуть, ви давно прагнули отримати цю прикрасу, чи не так? 

- Рано чи пізно це мало статися. Зміїне Око нарешті звільнилось від брудних лап роду вбивць. 

- Вбивць? - перепитав дільничий з нерозумінням.

- О, ви ж не знаєте... Вам історія нещастя, що приніс моїй родині Яким Трубецький, навряд буде цікава, проте зараз це продовжується... Ганну вбили і це точно зробив хтось із них.

- То ви вважаєте її смерть не була природньою? 

- Певно, що ні. Цій жінці я смерті бажала вже давно, але її жоден чорт брати не хотів! Занадто раптово вона послабла... Певно в невістки таки урвався терпець. 

- Це лише ваша теорія, адже їх з чоловіком не було в Долині, коли померла вперше запідозрила нечисте. Проте Ганна боялася не лише за своє життя, а й за камінь. Вона вважала: його хтось бажає вкрасти. Так і сталося. У вас був вагомий мотив...

- Не марнуйте час на порожні здогади. Я вам от що розповім... Син її, Андрій, хитрий сірий лис, був тут за день до смерті. Я сама авто його оцими очима бачила тут. 

- Отже, ви стверджуєте, що він був тут раніше, ніж каже? - уточнив дільничий. - Не намагайтеся водити мене за ніс, правда скоро відкриється і, як брешете поліції, то гірше буде. 

- От вам хрест! - викрикнула жінка, витягаючи срібне розп'яття з-за пазухи.

На тому і закінчили. "Якщо Сорока каже правду, - роздумовував Скрипаль дорогою до свого відділку, - тоді Андрій отруїв матір. Це єдине пояснення, чому він приховав від усіх свій приїзд за день до її смерті... Певен, і без дружини Галі не обійшлось. Через неї Трубецький зважився на такий жахливий вчинок... Але нащо тоді викрадати камінь? Він все одно власність родини. Це досить дивно. Навіть якщо він вбивця, то Зміїне Око забрав хтось інший..."

Розмова з правнучкою босоркані спонукала до роздумів не лише дільничого, а й Загребельного, який все ще блукав в пошуках шляху додому. 

- Ще раз вітаю, - звернувся до знавця Скрипаль, - заблукали? 

- Можливо... - проковтнув свою зверхність стомлений Юлій Альбертович.

Виявилось, дорога дільничого й знавця прикрас лежала в одному напрямі. 

- Дивний злочин все таки, - зізнався Скрипаль. - Давненько тут такого не було... Жодного натяку на Зміїне Око, наче його зовсім нема тут і ніколи не було. 

- Ця прикраса сама по собі дуже дивна, не кажучи вже про її незвичайне минуле. Але в цьому її найбільша цінність.