Розділ 7

Закінчивши недовгу, але пізнавальну розмову з Оксаною, Євген Скрипаль вирішив більше дізнатися про родину Трубецьких і з цією метою звернувся до сусідів. Місцеві люди ніколи не проти попліткувати, тому радо розповідали різне дільничому. Однак, окрім безформенних чуток про столітнє прокляття, яке лежить на Зміїному Оці та вбиває його власників, дізнатись нічого путнього не вдалось. Ясна річ, в містичну версію подій дільничий не вірив, але, тим не менш, день на чудернацькі історії був витрачений, і лише під вечір Скрипаль повернувся додому, стомлений, вижатий, наче лимон. Так само після виснажливого безрезультатного обшуку почувався і Загребельний. Зате тепер можна було з полегшенням видихнути, адже пута підозри більше не обіймали зашморгом шию Юлія Альбертовича. Проте інше важке питання тепер катувало його розум... 

За вечерею знавець прикрас вирішив нарешті розібратися з цим раз і назавжди. 

- Чи насправді на родині Трубецьких лежить прокляття? - поцікавився він в Оксани. 

- Ви ж, наче, розумна людина, невже справді вірите в такі дурниці? - господиня лише розсміялася у відповідь. 

- Я - дослідник, тому хочу дізнатися правду, адже кожна проблема має своє походження. Тому розкажіть мені все.

Жінка з явним небажанням почала свою розповідь:

- Добре, але лише тому, що така поважна людина просить... Забобонні місцеві говорять, що смертельне прокляття століття назад було накладене на Зміїне Око, от і приносить родині Трубецьких нещастя. 

Юлій Альбертович аж загорівся:

- Розкажіть мені більше, кожна деталь важлива!

- Я багато про ті старі чутки не знаю, але є в Долині людина, яка зможе вам допомогти... Живе в селищі давно, все і про всіх тут знає! Але все таки навіщо воно вам треба?

- Бо це вже історія, от як! А незвичайне минуле робить прикрасу ціннішою. Тому я маю знати про неї кожну дрібницю. 

Наступного дня Загребельний з самого ранку вирушив до хатини старої пліткарки. Лежала вона зовсім не близько, а з добре помітними дорожніми проблемами Юлія Альбертовича, які він ніяк не хотів визнавати, цей шлях міг тривати вічно. На щастя, цього разу майстер вже був ближче знайомий з Долиною та її химерними дорогами, тому лише за чотири години, в обідню пору, він дістався до цілі. Житлом Любові Миколаївни Зінківської виявилась невеличка трухлява й майже занедбана хата, яких в Долині залишилось не так багато. Сама ж господиня, самотня стара діва, остання з роду Зінківських, ще була майже такою ж бойовою, як в далекі часи молодості. Але, що залишалось незмінним упродовж всього її життя й збереглося до сьогодні, так це пристрасть до розмови. Тому прохання гостя Любов Миколаївна зустріла з притаманним сільським людям теплом. 

- Отже вас цікавить історія прокляття Зміїного Ока? - проскрипіла стара пліткарка. Поки міцні руки жінки вміло орудували спицями, сама вона почала в'язати свою розповідь:

- Було це десь сто років тому... Тоді я ще не ходила по цій землі, але від матінки чула, як усе відбулось. - закривши очі, Любов Миколаївна, поринула в глибини минулого, наче намагаючись відшукати в пам'яті той день. - В Долину приїхав немісцевий чоловік, схожий на вас... Це був мандрівний ювелір. Ім'я його вже давно ніхто не пам'ятає, проте важливо інше. Ювелір привіз в селище свою найкращу роботу, Зміїне Око. Цю вишукану прикрасу одразу ж захотів придбати багатий корчмар, Яким Трубецький. Цей чоловік, як казали, завжди досягав своєї мети. Після угоди майстер-ювелір назавжди поїхав із Долини, а Яким побрався. Але згодом місцева босорканя, Сорока, заздрячи його дружині, кинула Трубецькому страшний прокльон, щоб йому і всім, хто Зміїне Око носитиме, повітря отрутою обернулось. Слова Сороки ніхто не сприйняв тоді, але Яким зовсім скоро помер, а за ним і весь рід хворіти почав. Так вже сотню років і тягнеться теє страхіття, до старості ніхто в їх родині не доживає...

Стара раптом замовкла, а згодом Юлій Альбертович збагнув, що пліткарка так і задрімала. Він тихенько вийшов з будинку й повернувся до своєї тимчасової оселі. Страхітлива історія каменя не похитнула Загребельного, він лише сильніше забажав здобути Зміїне Око. Саме такі реліквії, оповиті таємницями та легендами, зазвичай збирав з усіх куточків світу майстер своєї справи.