Розділ 6

Наступного ранку спокій ще сонного, але вже не сплячого Юлія Альбертовича порушив візит місцевого дільничого. Міцний чоловік увійшов до кімнати, де саме снідав знавець прикрас, й присів навпроти нього:

- Ну розповідайте.

- Що можу я вам розповісти? - Юлій Альбертович з нерозумінням дивився на незнайомця. - І, до речі, хто ви?

- Євген Скрипаль, місцевий дільничий, - представився гість, поважно випрямившись на стільці. Він виглядав гордим за своє звання й посаду. 

- Отже, чим я можу вам допомогти? - ніяк не міг збагнути Загребельний. 

- Певен, вам знайоме Зміїне Око... Де воно? - Скрипаль з підозрою глянув просто у вічі співрозмовника. Він вважав, що під тиском злочинець неодмінно розколеться, а тому переконливо грав роль поганого поліцейського, впевненого в провині допитуваного. Він також використовував іншу невелику хитрість в полюванні на вбивцю й крадія: говорив загадками, щоб зловмисник видав свою провину знанням того, чого не мав би знати. Тим не менш на Загребельному методика дільничого не діяла, він так і продовжував з непідробним здивуванням дивитись на слідчого:

- Де ж йому ще бути? Певно, що в пані Ганни Трубецької. 

- Так і продовжите вдавати Незнайку? Вам краще одразу зізнатись у всьому. 

- Зізнатись? Я зовсім не розумію, що вам потрібно від мене! - спалахнув Юлій Альбертович, а тоді нарешті збагнув, що сталось. - Стривайте. Зміїне Око зникло? - обличчя його раптом стало якимось блідним і розгубленим. 

- Не кажіть, що не знали цього, адже воно в вас, - продовжував тиснути дільничий, наче йому точно відома правда, але в глибині душі вже сам починав сумніватись в своїх здогадах. "Цей чоловік або визначний актор, або і справді гадки не має про що йде мова..." - подумалось Скрипалю.

- Річ в тім, що ви помиляєтесь, - відповів Юлій Альбертович. - Якби підвіска була в мене, то я б вже повернувся в столицю, справи не люблять чекати. Однак, як бачите, я все ще тут. 

- Ви маєте рацію... - погодився дільничий. - Поки що вам заборонено залишати Долину. Також нам доведеться провести обшук у вашому будинку щойно з'явиться ордер. 

- Можете починати хоч просто зараз - впевнено відповів Загребельний. - Ні вам, ні мені не хочеться марно гаяти час. Що швидше знайдеться камінь, то швидше пані Ганна продасть мені його. 

Дільничий все більше переконувався в тому, що знавець прикрас зовсім не причетний до справи, але недовіра до дивакуватого незнайомця таки не зникала: цей чоловік, певно, добре орієнтується в тому, як треба діяти. Проте, дізнавшись про смерть Трубецької, Загребельний невимовно здивувався, адже при їх останній зустрічі жінка була повна сил. "Невже божевільний старий казав правду і прокляття існує?" - подумалось Юлію Альбертовичу, але тієї ж миті в свідомості майстра майнув ще більш жахливий здогад, від якого він завмер і в очах чоловіка відбилась незбагненна глибина далеких світів. 

- Щось трапилось? - поцікавився Скрипаль, помітивши це, але Загребельний вагався, не був певен чи варто розповідати. "Не вірю, що Олена на таке здатна... Тендітна мила та добра дівчина, вона не схожа на вбивцю... Але..." - Юлій Альбертович згадав обіцянку молодшої Трубецької, дану йому незадовго до трагедії. Чи могла вона розправитись з рідною матір'ю за те, що та відмовилась продавати підвіску? Думка настільки жахлива, що навіть абсурдна, але кожне вбивство - абсурдне саме по собі. Переборовши себе, знавець прикрас таки розповів про це дільничому.

- Це все? - уточнив Скрипаль про всяк випадок. - Чи, можливо, ще щось дивне було? 

- Не знаю наскільки це важливо, але вчора син померлої сварився з нею саме перед моїм візитом. 

Дільничий записав показання до маленького блокноту і подякував. Згодом будинок наповнився людьми: почався обшук. Загребельний мусив залишатись на місці, так і згаяв увесь день, але підвіску врешті решт не знайшли. Тим часом Скрипаль скористався нагодою, аби допитати господарку будинку, Оксану. Якщо ще зранку він виключав будь-яку іншу можливість, то тепер вже не вважав Загребельного єдиним підозрюваним і тому вирішив дізнатися більше про родину. Говірка жінка з радістю поділилася відомостями з дільничим:

- Родина їхня не була особливо дружньою, напевно, через жахливий характер Ганни. Вона терпіти не могла Галю, дружину Андрія, влаштувала справжню громадянську війну в родині. Тому і сварилася з обома безперестанку. Ганна любила контролювати всіх і все, тому й гнівалась, що син пішов проти її волі й взяв за дружину Галю. Хоча, відверто кажучи, тут я Ганну підтримую обома руками, та дівка якась слизька, не вкликає довіри...