Розділ 1

Не так давно яскравий вибух сходу сонця над мальовничою Долиною розмив обрій вогненною хвилею, однак страшна новина вже встигла розлетітись усім селищем, наче стрімкий нестримний вихор. Присутність смерті в домі Трубецьких тепер відчувалась навіть у зараженому траурною напругою повітрі. Сповнена скорботи дочка померлої, невисока чорнява дівчина, звичний рум'янець якої стер цього ранку щирий непідробний сум, провела дільничого до батьківської спальні, де кілька років тому залишив свій останній подих Іван Трубецький, а нині застигла в непохитному нічим на світі спокої і його вдова. В цій кімнаті бідолашна Олена не могла стримувати сліз, бачачи блідну, наче крейда, матір, і тому швидко залишила дільничого наодинці з померлою.

Закривши стомлені очі, Ганна лежала на своєму одрі, навіть після смерті насолоджуючись солодкими снами. Важка хвороба, що, наче лісова пожежа влітку, швидко й неспинно захопила жінку, після недовгих, але пекельних страждань таки повністю знищила її. Євген Скрипаль з сумом дивився на холодне, висушене болем тіло, адже він, захисник порядку й закону, мусив запобігти трагедії, але натомість знехтував отриманим попередженням. Кремезний дільничий, схиляючись перед невисоким одвірком, вийшов до вітальні, де на нього чекала вбита горем родина Трубецьких. 

- Не хотілося б турбувати вас порожніми підозрами... - почав невпевнено Скрипаль, наперед знаючи, що все одно доведеться це зробити. - Проте існує імовірність, що вашу матір було вбито.

- Про що це Ви? - здивувався молодий на вигляд хлопець, невисокого в порівнянні з гостем зросту. Андрій Трубецький, син померлої, відмовлявся вірити у вбивство в цьому будинку, навіть не допускав думки, що подібне могло статись. - Вона хворіла і померла з природніх причин, про що мова? 

- Юначе, не варто вчити мене, як виконувати свою роботу, - зверхньо кинув дільничий, гордо піднімаючи широке підборіддя. Тепер він здавався навіть вищим, а Андрій - і зовсім мізерним. - Ваша мати боялася за своє життя і вважала, що її намагаються отруїти, навіть звернулась до мене по допомогу. Вам про це відомо? 

Андрій переглянувся з сестрою та дружиною, Галею, проте в їх очах побачив лише нерозуміння. Про підозри матері ніхто навіть не здогадувався. 

- Отож, чи є в вас на думці хтось, хто міг бажати їй смерті? 

- Це міг бути той дивний чоловік... - задумався на мить Андрій, опустивши очі до старої дерев'яної підлоги.

- Кого ви маєте на увазі? - дільничий був явно зацікавлений і його важкий, проникливий погляд ліг на юнака. 

- В нього було незвичайне ім'я, та я не запам'ятав... Він приходив декілька разів, хотів купити Зміїне Око, проте мама не бажала продавати сімейну реліквію ні за які гроші. 

- Зміїне Око? - перепитав Скрипаль.

- Так, це підвіска зі смарагдом, яка належить нашій родині вже понад сто років, - раптом втрутилась в розмову Олена. 

- Так, пам'ятаю... Така була на Ганні, коли вона приходила. Але де підвіска зараз? 

- Мама зберігала її в своїй химерній коробочці, - дівчина попрямувала до спальні й зупинилась біля невеликої лакованої тумбочки з дзеркалом. Тут знаходили своє місце різні дрібнички Ганни і тому завжди панував безлад. Проте серед безлічі речей химерна коробочка, вкрита кольоровим декоративним камінням, яскраво виділялась. Олена взяла її, щоб показати дільничому прикрасу, проте його погляду відкрилась лише м'яка чорна підкладка всередині. З'ясувалось, що Зміїне Око зникло, і той, хто бажав його, згаданий Андрієм "дивний чоловік", став першим підозрюваним. Як виявилося, він проживав у котеджі неподалік, куди негайно вирушив Скрипаль. Загадковий гість Трубецьких не був з місцевих, тому тепер, коли камінь в його руках, більше не залишалось жодних причин затримуватись - дільничий чудово розумів це і тому поспішав, щоб встигнути затримати підозрюваного. 

Сусідній від Трубецьких двір, розділений вузькою стежиною навпіл, привітно схиляв гілля яблунь до дороги. Євген Скрипаль, відчайдушний і невиправний садівник, міг би безмежно довго милуватись цими деревами і ще зеленими, але досить великими плодами, що тягли довгі тонкі гілки донизу, наче масивні могутні якорі, але, на превеликий жаль, мусив поспішати. Широкі кроки швидко привели дільничого до невеличкого, але гарного дерев'яного будиночка, через вікна якого він ще з двору побачив затишні дубові меблі. 

Двері відчинила зовсім крихітна жінка з кучерявим русим волоссям і приємним світлим обличчям. 

- Чим можу допомогти? - звернула вона до дільничого зелені, наче той смарагд, глибокі очі.

- Я шукаю одного чоловіка... Кажуть, він мешкає в цьому будинку. 

- Ви певно помилились, я живу тут зовсім сама, - ввічливо посміхнулась жінка. Можливо, вам потрібен пан Юлій? - поцікавилась вона, наче раптово згадала про нього. 

"Юлій... І справді не часто зустрінеш таке ім'я... Безсумнівно це має бути він" - подумав про себе дільничий і кивнув господарці будинку. 

- Ви можете знайти його в хатинці на задньому подвір'ї, пан Юлій орендував її на декілька днів. Я проведу вас, - посміхнулась жінка і вже скоро Скрипаль зустрівся з підозрюваним. Ним виявився худорлявий, з гострим обличчям сивий чоловік. З першого погляду було важко визначити вік цієї людини, однак вигляд він мав зовсім не старий. Здавалося, подібних йому дільничий ніколи раніше не зустрічав.