Ївга

Жіночий організм — дивовижна, майже містична річ. Він живе за власними законами, про які медицина знає багато, але далеко не все. Одним жінкам достатньо кількох днів, аби тіло почало наполегливо шепотіти про нове життя: ранкова нудота, дивні запахи, від яких паморочиться голова, примхи смаку, сльози без причини, гормональний оркестр, що раптом починає грати зовсім іншу мелодію.

А іншим організм мовчить. Так уперто й переконливо, що жінка ще довго живе так, ніби нічого не сталося.

Саме так було з Ївгою. Її життя було настільки щільно заповнене майбутнім, що на сьогодення майже не залишалося місця. Другий курс університету, підробіток, нескінченні конспекти, заліки, книги, плани, десятки виписаних у товсті зошити ідей для власної справи.

Місячні? Цикл? Календар? Для неї це були такі самі дрібниці, як прогноз погоди чи курс євро. Якщо нічого не болить — значить, усе гаразд.

Тим більше, саме тоді Хвильова відкрила для себе дивовижний світ менеджменту. Не як навчальну дисципліну. Як релігію. Вона ковтала книжки одну за одною, немов людина, яка все життя блукала пустелею й раптом натрапила на джерело. Імена Пітера Друкера, Лі Якокки та Джека Велша звучали для неї майже так само, як для фанатів рок-музики звучать прізвища культових музикантів.

Вона виписувала цитати, сперечалася подумки з авторами, захоплено переказувала прочитане на семінарах. Однокурсники слухали її приблизно з тим самим виразом обличчя, з яким пересічний турист слухає лекцію з квантової фізики.

Іноді Ївзі навіть здавалося, що якби котрийсь із тих американських гуру менеджменту прилетів до Дніпропетровська, вона першою зустрічала б його в аеропорту з гігантським транспарантом, квітами й абсолютно щирими сльозами захвату. А на лекції сиділа б у першому ряду, дивлячись на професора так, ніби той ось-ось відкриє людству секрет безсмертя.

Коротше кажучи, майбутнє займало її значно більше, ніж власне тіло.

Саме тому звичайний письмовий іспит з теорії ймовірностей та математичної статистики став для неї межею між двома життями. Вона ще встигла описати теорему Муавра—Лапласа. А коли взялася за розрахунок дисперсії та щільності розподілу, цифри й літери почали повільно розпливатися перед очима. Аудиторія несподівано попливла кудись убік. У вухах загуло. Ївга спробувала підвести голову, але… Непритомна, вона просто впала зі стільця.

До тями прийшла вже під різкий лікарняний запах. Біла стеля, білий кабінет, білий халат. І лікар, який усміхався так спокійно, ніби зараз повідомить, що аналіз крові виявився кращим, ніж очікували.

— Вітаю, Євгеніє Петрівно, — сказав він. — Ти будеш мамою.

Вона навіть не відразу зрозуміла зміст цих слів.

— Що?..

Лікар ще раз зазирнув у папери.

— Четвертий місяць вагітності. І, мушу сказати, усе розвивається дуже добре. Малюк почувається чудово. Ти теж. Наступного разу просто не хвилюйся так через іспити. І спи більше. Воно того не варте.

Четвертий місяць. Ці два слова вдарили по свідомості сильніше за будь-який діагноз. Наче хтось одним рухом вимкнув звук, кольори й саму реальність.

Ївга дивилася на лікаря, бачила, як рухаються його губи, але майже нічого не чула.

Вона буде мамою. Їй ще немає й дев'ятнадцяте. Другий курс. Ні чоловіка, ні грошей. Підробіток є, але він аж ніяк не поєднується з материнство. Попереду ще два з половиною роки навчання й диплом. І як у це все можна впихнути немовля?

Одним реченням лікар перекреслив кожну мрію, кожен пункт її життя, який вона так ретельно вибудовувала останні кілька років.

Ївга не плакала, не кричала, не істерила. «Назад дороги немає…» — ця думка спалахнула в голові так чітко, що вона сама злякалася її. Бо справді — назад дороги вже не було. Минуле закінчилося. Майбутнє, про яке вона мріяла, щойно померло просто на лікарняному ліжку.

І саме тоді з темного кутка пам'яті, куди вона майже чотири місяці тому власноруч замурувала один-єдиний ранок, почало повільно виповзати обличчя людини, яку вона давно викреслила зі свого життя.

Олекса.

Ні. Вона не хотіла про нього думати. Не хотіла навіть згадувати. Той ранок був похований. Разом із приниженням. Разом із соромом. Разом із дивним знайомством із його пришелепкуватим другом, яке залишило по собі такий присмак, що вона заборонила собі навіть випадково повертатися до тих спогадів.

Їй здавалося, що вона знищила їх. Але пам'ять — уперта тварюка. Вона завжди знаходить дорогу назад.

— Докторе... — тихо озвалася Ївга, коли мовчати вже не було сил. — Даруйте... а як це взагалі можливо?

Лікар підвів очі.

— Ти про що?

— Я більше року приймаю «Регулон». Я читала... там ефективність майже дев'яносто дев'ять відсотків...

Лікар кілька секунд мовчав. Потім його усмішка зникла.

— Тепер усе стає зрозумілим. — Він відклав картку. — Євгеніє Петрівно, скажи, будь ласка, у тебе регулярний цикл?

Вона зніяковіло знизала плечима.

— Не знаю... Я ніколи особливо не рахувала.

— А таблетки як приймала?

— Як написано в інструкції. Двадцять один день пила. Потім сім днів перерва. Потім знову.

Лікар повільно кивнув.

— Ех ти, дурилко... — він підсунув стілець ближче. — «Регулон» добре працює лише тоді, коли цикл у жінки практично ідеальний. День у день. Якщо ж цикл нестабільний, препарат потрібно або підбирати інакше, або хоча б дуже уважно контролювати разом із гінекологом. Якщо приймати його без урахування особливостей власного організму, а просто за календарем, ефективність може суттєво знизитися.

Ївга мовчала.