2

— Вам принести ковдру? — промовив чийсь голос, який вирвав Райдера з заціпеніння.

Райдер повернувся до реальності винирнувши з трясовини своїх думок і підняв голову. Перед ним стояв той самий Харві Фуллер.

— Що? — перепитав він. — А ні, дякую.

— Зараз я закінчу деякі справи і візьму у вас свідчення, зачекайте ще трохи, — сказав він.

— Добре, — відповів Райдер.

Офіцер патрульної поліції Харві Фуллер розвернувся і вирушив у бік ще одного детектива, який у цей час робив знімки з різних ракурсів, шастаючи навколо розбитого форда мустанга. Патрульний Харві Фуллер підійшов до кабіни фури, де знаходився водій вантажівки, який до цього часу вже трохи оговтався від отриманого удару під час зіткнення. Йому помітно стало краще з того часу, коли Райдер надавав йому першу допомогу. Травми водія фури виявилися несерйозними, у зв'язку з чим він відмовився від госпіталізації і міг давати свідчення і допомагати співробітникам поліції на місці.

Тим часом Райдер із Даррелом всілися на задньому борті пікапа, чекаючи, коли хтось із співробітників поліції задокументує їхні свідчення як свідків у звіті про дорожню пригоду. На відміну від Райдера, Даррел не відмовився від теплого пледу та кухля гарячого какао, яке їм запропонували копи. З того моменту, як швидка допомога забрала Алекса Квіна, пройшло близько двадцяти хвилин. За оцінками Райдера, за цей час його вже мали доставити до госпіталю у Вінчестері. Всупереч очікуванням на виклик прибули всього два офіцери поліції, які були надто зайняті для розмови з Райдером і Даррелом, через що їм двом доводилося чекати і мерзнути, сидячи на борту пікапа Райдера під покровом квітневої ночі.

— Як гадаєш, ким була та дівчина? — спитав Даррел, що вже трохи одужав і прийшов до тями.

Райдер сидів поруч і відчував, як Даррел продовжував тремтіти від холоду, всупереч товстому махровому пледу і гарячому напою, які мали його зігріти. Хлопець до цього часу вже встиг оговтатися від побаченого, проте хвилювання і збудження все ще не залишали його, через що Даррела голос тремтів.

— Я не впевнений точно, але чомусь мені здається, що він знав її. Швидше за все, вона була його подружкою.

— Думаєш, він посварився з нею, у пориві гніву вбив, а потім, у стані афекту вирішив зірвати куш і звалити кудись подалі, якщо йому не було вже чого втрачати? — припустив він.

— Можливо так і було.

Офіцер Харві Фуллер у цей час простягав до рота водія вантажівки алкотестер і попросив, щоб той дунув у трубку. Водій у свою чергу виконав вказівки офіцера і таким чином склав тест на алкоголь. Патрульний зробив якісь нотатки у себе в бланку на планшетці, після чого продовжив ставити питання. У цей же час розбитий телефон у кишені Райдера задзвонив. Райдер мало не підскочив від несподіванки і дістав його із кишені. На екрані висвітлилося ім'я Мелані.

— О чорт! Зовсім забув її попередити.

Райдер підняв слухавку і привітав Меланію.

— Чому тебе ще немає? Вечеря вже готова. Ти заїжджав до зоомагазину?

— Вибач, але, напевно, мені не вдасться сьогодні туди потрапити. Тут дещо трапилося дорогою. На повороті на Пінчер сталася аварія, я зупинився, щоб допомогти водіям і викликати копів. Один хлопець сильно постраждав, я надавав йому першу допомогу і тепер поліцейські тримають свідків тут, щоб задокументувати свідчення.

— О Господи, що там сталося?

—  Форд в'їхав ззаду у фуру. Водій вантажівки майже не постраждав, а ось хлопцеві з форду не пощастило, його забрала швидка.

— Збожеволіти, а як так вийшло?

—  Я тобі потім розповім деталі, зараз я трохи зайнятий.

— Ну гаразд, повертайся швидше, бережи там себе.

Райдер попрощався і поклав слухавку.

— Дівчина?

— Вже дружина.

— Ось воно як.

Вони мовчки сиділи ще близько хвилини. Харві Фуллер у цей час розмовляв з кимось по телефону, одночасно оглядаючи докази на місці ДТП і роздаючи вказівки про те, що слід зібрати, а що залишити. Слідом за ним другий офіцер, який донедавна фотографував місце події, збирав дрібні уламки форда у прозорі пакетики.

— Як гадаєш, той хлопець житиме? — заговорив Даррел.

— Складне питання, але має всі шанси на те.

Дарел зняв свої окуляри і почав їх протирати, Райдер же в цей час втомлено продовжував спостерігати за офіцером і чекати, коли той нарешті приділить їм час.

— Звичайно, той хлопець був останнім мерзотником. Мабуть, доля таким чином його покарала, — він протер свої окуляри об тканину футболки і одягнув їх назад. Какао в його кружці закінчилося, через що Даррел налив собі нову порцію напою з термоса. Його тремтіння потроху вгамовувалося. — Я знаю, що це звучить трохи цинічно, але напевно він заслужив на це. Так цьому негіднику і потрібно. А як ти вважаєш?

Райдер помітив, що Даррел став напрочуд балакучим. Напевно, за своєю натурою він був ще тим товстуном-базікалом. В міру того, як його хвилювання зменшувалося, а сам він розслаблявся, Даррел відкривався в розмові дедалі більше.

Райдер відчував жахливу втому. Поки він, надаючи допомогу, демонстрував відмінну холоднокровність, витримку і самовладання, величезна кількість ресурсів у його організмі витрачалася задля підтримки роботи мозку й тіла у вкрай напруженому ритмі. І зараз його організм почав розраховуватись за розтрачені ресурси, відплачуючи жахливим виснаженням і перевтомою. Найбільше на світі Райдер бажав якнайшвидше повернутися додому, поїсти, прийняти душ і лягти в ліжко. У Даррела в цю хвилину, здавалося б, відкрилося друге дихання. Він став вкрай збудженим і енергійним.