Команда поповнилася ще одним учасником, і тепер рухатися вперед стало веселіше, хоч і набагато галасливіше. Леон весь час жартував над сонним станом Сенді, кидаючи під ноги невеликі карамельки, а Спраут радо збирав їх, вважаючи якісь дивними добривами.
— Слухай, а ти взагалі вмієш бігати, чи твоя суперсила — це просто спати на ходу? — сміючись, запитав Леон у Сенді, перестрибуючи через чергову пастку.
Сенді лише важко зітхнув, натягнув свій фіолетовий капюшон нижче на очі й пробурмотів:
— Моя суперсила — це виживати в умовах, коли мені не дають поспати. І повір, це набагато складніше, ніж кидати твої льодяники.
Тара йшла попереду, уважно скануючи простір своїми картами. Вона відчувала, що енергія артефакту стає все сильнішою. Це означало одне: вони наближалися до головного епіцентру аномалії, де й ховався вихід назад до їхнього магазину.
— Тихо всі, — раптом різко зупинилася Тара, піднявши руку.
Попереду, за стіною з гігантських неонових блоків, лунав дивний гул і виднівся яскравий фіолетовий спалах. Там, на центральній платформі арени, на них уже чекала кульмінація всієї цієї пригоди.