ПРОЛОГ: Найдовша зміна

​Магазин «Містичні диковинки» Тари завжди був тихим місцем. Навіть трохи занадто тихим, якщо запитати Сенді. Повітря тут вічно пахло пахощами, старим папером і піском, який постійно сипався з кишень самого Сенді. Але сьогодні… сьогодні було особливо тихо. І душно.

​Сенді, молодший брат Тари, сидів за прилавком, поклавши голову на групу старих карт Таро. Він щосили намагався не заплющити очі, але повіки здавалися важкими, наче зроблені зі свинцю. День тягнувся нескінченно. Відвідувачів не було, а пил літав у променях світла, що пробивалися крізь вітрину, заставлену всяким мотлохом.

​Тара, як завжди, сиділа біля задньої штори у своєму звичному темному вбранні, поглинута медитацією чи спогляданням одного з безлічі кристалів. Вона не ворушилася вже годину.

​— Сестро… — прошепотів Сенді крізь сон, його голос ледь чутно пролунав у тиші. — Ми можемо вже закриватися? Мій пісочний годинник давно спорожнів. Будь ласка. Ще п’ять хвилин сну, я благаю…

​Тара повільно повернула голову. Її загадкові білі очі, приховані за золотистою маскою, дивилися на неї крізь сутінки магазину. Вона мовчки піднесла палець до губ, потім вказала рукою на полицю позаду Сенді, на якій лежав новий, нерозпакований артефакт, доставлений щойно з самого серця Зіркової долини. На ньому сяяли дивні руни.

​— Твоя зміна ще не закінчилася, Сенді, — нарешті пролунав її голос, такий самий тихий і таємничий, як і її крамниця. — І, здається, саме сьогодні ця зміна буде… незабутньою. Дивись уважно.

​Сенді різко підвів голову, протираючи заспані очі. Артефакт на полиці почав повільно вібрувати. З нього вирвався слабкий фіолетовий промінь, який раптово перетворився на справжній магічний вихор, що затягував усе навколо.

​Тиха крамниця почала повільно розчинятися в часі й просторі.