Роздiл 5

У першу секунду Катя ледь стримала сміх. Так не буває, ніхто не викрадає дітей… таких, як донька Жоржини, бо вона не кінозірка, не мільйонер, не політик, навіть не директор фірми середньої руки. Дев'ятирічних дівчаток не викрадають просто так і в такий час, Катя знала це, адже її молодший брат працював у поліції. 

Але потім вона подумала, що не знає всього. 

— Що? — безглуздо перепитала Катя. — Коли? Звідки ти це знаєш? Тобі подзвонили?

— Ні. — На тому кінці лінії Жоржина щось думала і мовчала. — Її викрали з дому. 

— Так… — Катя хотіла сказати «не буває», але схаменулася. — Як це могло трапитися?

— Її немає в квартирі, Катю. Я шукаю її, а її нема. 

— Стривай, — Катя гарячково шукала хоч якесь пояснення. — Може, вона сховалася? Образилася на тебе, вирішила погратись? Ви не сварилися?

— Настя не така, — слабо відгукнулася Жоржина. — Її немає, господи, вона просто зникла, що мені робити? Куди мені бігти?

Спочатку Катя хотіла сказати: «Чекай, я зв'яжуся з однією людиною», але тут же згадала, як уже вчинила так, і Жоржина зникла, зникла на кілька місяців. А до того? Чому Катя дзвонила комусь тоді? Ах так, бо чоловік погрожував відібрати у Жоржини дітей. 

— Де ти зараз? — запитала Катя. — Я приїду. Прямо зараз. Диктуй адресу. 

— Я тобі напишу її, — пообіцяла Жоржина і скинула виклик. 

Катя розгублено сіла на табуретку. 

— Дежавю, — пробурмотіла вона. — Дуже дивно. 

Тепер вона навіть не прийняла слова подруги всерйоз. Здавалося, що та п'яна чи щось гірше, але в розумінні Каті майже не в’язались правильна Жоржина й алкоголізм, та й говорила вона цілком складно. Як спортсменка Катя майже ніколи не пила сама і вкрай рідко бачила п'яних. 

«Чому вона зателефонувала мені? — подумала вона. — У неї викрали дочку. І тоді щодо юристів. Їй потрібні гроші? Я сама сказала, що вони в мене є, але це може бути будь-яка, абсолютно будь-яка сума. У Європі я мала трохи інші доходи...»

Катя не сумнівалася, вона була переконана: про те, що колись давно її батько, приїхавши до Іспанії, купив квиток Різдвяної лотереї і несподівано виграв, ніхто в Українi не знав. Організатори довго билися, намагаючись змусити батька взяти участь у рекламній кампанії, той чинив опір, але все, як це й було зазвичай, вирішило втручання Ваньки. Загадкова і лякаюча законослухняних іспанців постать якогось поліцейського навіть цілком незначного чину зіграла роль, і в ролі щасливчика на телеекранах з'явився маловідомий актор. Батько поділив виграш на всіх, окрім, хіба що, Ваньки, бо той знову став у позу — йому такі новини не потрібні, он досі він жив у квартирі, купленій батьком та на батька оформленій. 

Що Жоржина могла якимось чином дізнатися про ці гроші, Каті здавалося неймовірним. 

«Але що тоді?..» 

Поки вона розмірковувала, пальці автоматично прокрутили телефонну книжку, і схаменулась Катя тільки тоді, коли почула голос Ваньки. 

— Ваню, — без передмов почала вона, — скажи, у вас були якісь випадки викрадення дітей?

Судячи з усього, Ванька був ще на роботі. Катя чула, як він прикрив рукою телефон і з кимось розмовляв. 

— Ні, — відповів він нарешті, — ну, якщо не рахувати тих зникнень, з якими працюють волонтери… А що? Щось трапилося з твоїми дівчатками?

— Ні-ні, я... — Катя щосили підбирала слова. — Просто одна людина вважає, що в неї викрали дочку. 

— А потім у неї буде не тільки донька, а й онука, а якщо зовсім не пощастить, то й зять, — хмикнув цинічний Ванька. — Дівчина точно не втекла із залицяльником сумнівної репутації?

— Ваня, йдеться про дитину. Дев’ять років. 

Той одразу став серйозним. 

— Бігом у поліцію, мерщій. Не тобі, якщо це не твоя дівчинка, а матері, батькові, хто там є законним представником. Іншому можуть відмовити, почати вішати лапшу про сорок вісім годин і таке інше. Тож нехай підривають сраку і миттю у поліцію. 

— А чи могли дитину викрасти з квартири?

— Могли, звісно, чи ж довго відчинити двері. Давно?

— Я не знаю, здається, ні. Дитина зникла з ліжечка, і… — Катя затнулась. — Мати, здається, у цей момент була вдома. 

— Ну, якщо вона не лежала напівтвереза ​​годинами у ванній з масочками та планшетом, то це практично неймовірно, — Ванька повеселішав. — А дитя хай краще по квартирі тоді шукає. Все, поки бувай. 

Катя поклала смартфон і довго сиділа, дивлячись в одну точку. От і Ванька вважав, що дитина не могла пропасти з квартири, щоб там Жоржина собі не навигадувала. Потім допила вже охололий чай і вирішила все-таки зателефонувати, сподіваючись, що все вирішилося. 

І завмерла, побачивши повідомлення. Тільки вулиця, будинок, під'їзд, квартира, код від вхідних дверей. Це означало, що Жоржина просить її приїхати. 

Катя надіслала відповідь: «Не знайшлася?», чекати не стала, почала збиратися. Вона навіть приблизно не знала, де ця вулиця, здогадувалася тільки, що десь на тому кінці міста, куди їй не доводилося вибиратись. Вже натягуючи чоботи, викликала таксі, трохи загальмовано спостерігаючи, як програма шукає машини поблизу, потім хтось прийняв замовлення, на екрані загорівся напис: «Машина буде через 10 хвилин».