Роздiл 4

Чотири місяці минуло як один. Катя повернулася з чергової подорожі — тепер уже відпочинкової мандрівки, короткої, але незабутньої — на затишний і сонячний острів, де були тепле м'яке море і сіро-зелені гори, каміння, що всипало дорогу на саму вершину, і потроху звикала до вогкого жовтня. Під час життя на півдні Іспанії вона зовсім забула, що означає осінь, часто мерзла і думала, що треба вкотре як слід перевіритися у лікарів. 

Бабусина квартира стояла порожня. Поки Катя моталася по зборах і змаганнях, Ванька вирішив усі питання з родичами, що спіймали облизня зі спадком. Катя прийняла спадщину після закінчення терміну, і на половину в «хрущовці» більше ніхто не претендував. Катя навіть думала почати її здавати, але відкинула цю думку як блюзнірську. Будинок все одно мали невдовзі зносити, хоча межу цього «невдовзі» не знали ні мешканці, ні уряд міста. Тоді, вирішила Катя, вона продасть новобудову — все одно це буде вже не її рішення і не бабусина квартира, а безлика, чужа коробка у дешевому, холодному моноліті. 

Їздила вона на бабусину квартиру всього кілька разів і обидва рази натрапляла на розвішані оголошення. У районі справді орудував серійний вбивця, і поліція вже відкрито попереджала мешканців. П'ять жертв за півроку, всі жінки, різного віку, всі середнього зросту, елегантно одягнені. Катя здивувалася такому попередженню — елегантність і навмисні вичепурення в країні за останні роки зійшли нанівець, люди віддавали перевагу зручності, і яким є критерій цього поняття у маніяка, — залишалося незрозумілим. Ванька, через край заморочений, пояснив, що всі жертви були на підборах, з макіяжем, з гарними, хоч і підробленими сумками, але ніхто не може сказати, що ще спаде на думку цій гидоті. Занадто великий розкид був у жертв за віком, сімейним станом, кольором волосся, зайнятістю, доходом, способом життя, — складалося враження, що йому важливі лише підбори та макіяж. 

Але Катя у такому разі могла маніяка не боятися. 

Ще кілька разів вона намагалася зв'язатися з Жоржиною, відправила їй повідомлення, але оператор байдуже доповів, що термін доставки минув безрезультатно. І Катя вирішила, що Жоржині не знадобилася її допомога. Втішило це її чи засмутило, вона так і не зрозуміла, але одного разу запитала у Ваньки:

— Якби в мене чоловік хотів відібрати дитину... 

Ванька, що відкрив рот на шматок піци, остовпіло завмер. 

— Гіпотетично. Ну, припустимо, я б навіть пила… не знаю, чоловіків водила б. На чиєму боці ти був би? 

Ванька таки відкусив піцу, задумливо прожував, морщачи лоба, і зауважив:

— Без захисту на велосипед не сідай… І мотоцикл теж продай. Головою б'єшся. Гадки не маю, але гадаю, що все ж таки на твоєму боці був би. Хоча б відгребла ти, сестрице, за це добряче. 

— Як таке взагалі можливе? — знизала плечима Катя. — Невже не можна домовитись? Адже дорослі люди. 

Ванька засміявся. 

— Дорослі? Тут у Сорокіна у районі був випадок. — Катя насторожилася: Серьога Сорокін був добрим другом Ваньки та відмінним слідчим. Якщо він розповів щось Ваньці, який і сам був джерелом різних незвичайних історій, значить, це заслуговувало на увагу. — Викликала пані поліцію. Ті приїхали: вдома мадам, двоє дорослих дітей — сімнадцять і двадцять років, і немовля. Чоловік мадам, між іншим, у реанімації. А потрапив він туди тому, що одного разу постукав хтось у двері, він відчинив, на порозі — немовля у візочку, а в кишені — свідоцтво про народження, де цiй чоловік записаний батьком. Так на порозі він і човпнувся від радощів. 

Ванька хмикнув, потягнувся за новим шматком. 

— Ти не переїси?

— На моїй роботі переїси, мабуть… Так от, тиждень це немовля було вдома, тиждень три дорослі недоумки не знали, що з ним робити, куди нести і кого викликати. Потім, здається, сусідка чи продавчиня в дитячому магазині дотямила, слава всім богам, повідомити куди слід, приїхав наряд. 

— І що? — Зацікавлено запитала Катя. — Мати знайшли?

— Матір? — Ванька знову заразливо засміявся. — Ще б пак, за десять хвилин відшукали, то її в аеропорту, прямо біля паспортного контролю, і взяли. І не те що вона відлітати зібралася, ні, навпаки, вона повернулася з відпустки. А дитину поставила під двері батькові — як участь у процесі брав, то нехай тиждень подбає, доки вона тілеса погріє. А ти кажеш — дорослі люди… Доросла людина наробить такої фігні, що жодній дитині не утнути, при цьому буде щиро впевнена у своїй правоті. 

Брати Жоржини залишилися в минулому, і Катя не знала, якими вони стали зараз, але позиція її власного брата їй була цілком зрозуміла. 

*** 

В черговий раз телефон задзвонив, коли на вулиці завивала перша цього року хуртовина, вітер розгойдував молоді ще, тонкі дерева, і гірлянди, розвішані управничою компанією до Нового року, кидали дивні каламутні відблиски на занесений заметіллю асфальт. Катя, знущаючись сама з себе, пила чай з корицею та імбиром і прикидала, як краще загорнутися в пледик і умоститися на підвіконні: цілий місяць залишався практично вільний, робити їй не було чого, тільки сумувати і дивитися на завірюху. 

— Катю?.. Катю, мені… будь ласка, я не знаю, що робити. Я не знаю, до кого звернутись. Будь ласка. У мене щойно викрали дочку.