Роздiл 2

Катя марила велосипедом. У неї був старенький, куплений з других рук, який розвалювався на ходу і на ньому неможливо було ні нормально розігнатися, ні проїхатися з вітерцем. 

В їх новому районі було стільки прекрасних гірок і стежинок, але Каті суворо заборонялося покидати двір. І не тому, що щось могло трапитись — в ті роки не боялися викрадення дітей, а автівок було зовсім мало, — просто цей «металолом» міг стати справжнім металоломом в будь-який момент. 

Зате нову школу побудували поряд із домом, і Катя кожного разу неслася стрімголов додому через порожню парковку і дитячий майданчик, з насолодою відчуваючи, як горять від швидкого бігу натруджені ноги. Дівчата в класі не любили «фізкультуру», а Катя не розуміла, як можна не відчувати задоволення від напружених м'язів, притоку крові і стукоту пульсу в голові, збитого дихання, стрибків, перекидів і ударів по м'ячу. 

Катя мріяла про спортивну школу, але їх район міг похвалитися лише музичною, а возити її за декілька станцій метро, та ще й до метро на трамваї, було попросту нікому. 

Вчитель говорив, що їй обов'язково треба спробувати себе у декількох різних видах спорту, особливо у тих, де важливі ноги, і у Каті навіть були чудові лижі, які батькам пощастило «зловити». Але лижі були зимою, а зараз наближався кінець навчального року, на вулиці шумів божевільний травень, і Катя летіла додому, уявляючи, що в квартирі, в коридорі, її чекає омріяний велосипед. Справжній, як у дорослої — новий, швидкий і надійний. 

Звісно, вона і тоді розуміла, що це лише мрії. Батьки отримували непогану зарплатню — сто двадцять рублів плюс премії, як і всі, але слово «дефіцит» Катя теж знала не з чуток. І все-таки, коли бабуся відкрила вхідні двері, Катя побачила… 

Вже коли подорослішала, коли займалась при інституті фізкультури, Катя розповіла бабусі про той збіг. Бабуся ж була атеїсткою, не вірила ні в які знамення і передбачення, але, як і належить натурі суперечливій, згодилися, що в житті може трапитись різне — і дивне, і непередбачуване. Ні тоді, ні потім ніхто з них великого значення цьому не надав, а зараз Катя думала — як же ж багато було таких випадкових збігів обставин. Адже з них, якщо задуматись, і складається практично ціле життя. 

Жоржина була до фізкультури байдужа — дівчинка як дівчинка, новенька, прийшла до них у восьмому класі. І красунею не назвати — звичайна, виділялась серед інших хіба що іменем та кольором волосся, що стало шалено популярним в ті роки завдяки бразильським серіалам. Пізніше, вже переїхавши до Іспанії, Катя дивувалась, як легко в південних країнах робили кар'єру звичайні бездарності. Якщо вони білявки. Але в восьмому класі Катя ще не наростила броню цинізму, і Жоржина привабила її не стільки іменем чи зовнішністю, стільки якоюсь патологічною чесністю і завзятістю в навчанні — тим, що так важко давалося самій Катерині. 

— Ти ж тренуєшся, як проклята, — дивувалася Жоржина, коли Катя безцеремонно просила в неї списати який-небудь предмет. — Хімія нічим не складніша…

— Вона нудна, — відмахувалсь Катя. — Та й непотрібна мені. От біологія — інша справа, мені її в інституті здавати треба буде. 

Батьки та вчителі погоджувались, що Жоржина не талановита і навіть не здібна — шкільна програма є шкільна програма, нічого особливого від дітей не вимагали, на уроках все пояснять вчителі, просто потрібно сісти і вивчити. Жоржина вивчала все спокійно і легко — чи то пам'ять в неї була хороша, чи то наполегливість допомогла. Катя ж зубрила тільки англійську — перші ж дитячі збори в Польщі показали, що мовний бар'єр річ непроста і подолати його рано чи пізно все ж доведеться. Жоржині мови не давались, а її батьки були серйозно стурбовані зайвою вагою, яку їх донька, на їхню думку, мала б набрати ще до двадцяти. Катрусині ж батьки були в захваті від того, що їх чадо той час, що залишається після тренувань, проводить з розумною і спокійною дівчинкою, а не з ватагою шумних підлітків десь у дворах. 

Втім, куріння — єдиний серйозний ризик для підлітків того часу — Катю не цікавило абсолютно, і навіть однокласники не лізли до неї з цією «дорослою звичкою», розуміючи, що у спортсменів свої правила. 

І обидві сім'ї підтримували їх дружбу, дозволяючи і ночівлі в подруги, і походи в кафе на морозиво, де Жоржина страждала над однією-єдиною дозволеної кулькою, а Катя теж страждала, бо не звикла їсти солодке. 

Бабуся та батьки дозволяли Каті користуватися косметикою: у країні були черги та блат, а що ще може привезти дівчинка із закордонних зборів? Нехай лише польська «Пані Валевська», але ж не лежати їй роками? «Туш — не кришталь», зітхала бабуся, маючи на увазі «посаг», смішно, але так і не зібраний і не потрібний. Жоржина не звертала уваги на яскраві тіні й апетитно пахнучу помаду. Катя мріяла про професійну форму — на ту валюту, яку дозволялося вивозити, до цієї форми можна було хіба що доторкнутися. Жоржина мріяла про велике кохання. Катя з огидою дивилася на підручники. Жоржина могла годинами просидіти над якимось розділом, здатним приспати. Катя отримувала «трійки» з ласки вчителів. Жоржина могла б вийти на медаль, але їй бракувало здібностей. Спільного у дівчаток було мало, але вони проводили разом увесь вільний час, і це не стільки усіх дивувало, скільки спантеличувало. 

Бабуся ненав'язливо ставила за приклад Жоржину — мовляв, добре вчиться, — але й годі. Катя знала, що бабуся бурчить за звичкою, і тоді вже намагалася зрозуміти, чому вона не надто прихильна до найкращої подруги онуки. Усміхається, але терпить, привітна, але не приязна. Знаючи бабусину суперечливість, Катя не сподівалася отримати пояснень, просто намагалася спостерігати. Жоржина не любила приймати рішення самостійно, вона часто ховалася за Катю від спілкування, уваги, що саме залишала, і врешті-решт стало ясно, що бабуся побоюється для Каті долі патичка-рятівничка при подрузі, що влипає в неприємності, але і цього так не сталося, можливо, через ту саму дивну чесність, що обеззброює.