РОЗДІЛ IV. НАСЛІДКИ ТА ПЛОДИ ДОБРОГО ХРИСТИЯНСЬКОГО ЖИТТЯ І ЖИТТЯ ПРОТИЛЕЖНОГО ЙОМУ

Чим характеризується християнське та нехристиянське життя? Життя християнське характеризується не стільки зовнішніми ділами, або чеснотами, скільки дією благодаті Божої на душу людини, так само і життя нехристиянське, характеризується не стільки зовнішніми гріховними ділами, скільки впливом на душу нечистих духів, чи злих ангелів, а головне зміною душі під цим впливом.

Тема 1. В яких штрихах Слово Боже зображає істинного християнина

і лице протилежне йому?

В Святому Письмі ми знайдемо відповідь на такі питання, що є життя християнське та нехристиянське по своєму походженню, по діям, по загальному духу, по суспільству (в якому розвивається) і по своїй долі.

Походження. Нехристиянин походить від Адама через фізичне народження, тому й має всі вади, які й той мав у земному житті, одна з них, зокрема – це перебування у віддаленні від Бога. Тому й називається він людиною Старого Завіту (Еф. 4: 22).

Християнин походить від нового Адама, Христа, через духовне народження (1 Кор. 15: 47-49), та перебуває в збагаченні тих властивостей, які має новий Адам, наприклад, єдність з Богом.

Народжується християнин водою та Духом (Ів. 3: 3), після чого він є чадом Божим (Ів. 1: 12-13), та причастником Божого єства (2 Петр. 1: 4).

Дії. Дії цього подібника Адамова, переважно гріховні. Думки його на зло від юності (1 М. 8: 21), тому що зачатий він в беззаконнях та народжений у гріхах (Пс. 50: 7), і навіть проданий під гріх (Рим. 7: 14).

Дії істинного християнина святі та Божественні, як подібники воскреслого Господа (Рим. 6: 4) вони є ревнителі добрих діл (Тит. 2: 14).

По духу. По духу грішні люди від диявола, чому й називаються дітьми його (1 Ів. 3: 8-10), сім’ям змія (1 М. 3: 15), чи прямо, зміями, породженням єхидн (Мт. 3: 7; Лк. 3: 7; Мт. 23: 33), а диявол батьком їх (Ів. 8: 44). Дух осліплення та впертого буйства проти Бога є прямий дух світа, що лежить у злі та дух сатани (1 Кор. 2: 12).

Християни по духу є святі, по-скільки привиті до святого кореню, Бога (1 Петр. 1: 15).

По суспільству. Гріховні люди становлять область сатани (Об. 2: 13), в яких він живе та має свої глибини (Об. 2: 24), має престол, та як князь світу цього і бог епохи (2 Кор. 4: 4; Ів. 12: 31) всім править через підставних собі духів злоби піднебесних (Еф. 6: 12). Ця область є світ лежачий у злі (1 Ів. 5: 19).

Християни – це рід обраний, царське священство, народ святий. Всі складають храм духовний, святу Церкву Господню (Еф. 2: 21-22), будучи частками тіла Його (Еф. 5: 30; Кол. 2: 19).

По своїй долі. Страшна доля грішних людей, вона однакова з світом, що лежить у злі, та сатаною. Для них зберігається пітьма притемна на віки
(2 Петр. 2: 9; Юд. 1: 13). Для них немає іншого спасіння, як лише при умові навернення в покаянні (Мт. 3: 2; Ів. 3: 3, 36).

Християни, як сини Божі мають успадкування, свою нагороду за добре життя. Слава та велич цього спадку настільки грандіозні, що його бажають всі створені істоти (Рим. 8: 21).

Тема 2. Стан складових частин людської сутності, 
її природних якостей та співвідношення сил.

В християнській антропології нараховують три основні складові людської природи: дух; душу; тіло.

Крім того, все розмаїття внутрішніх дій людини зводиться до трьох витоків, чи сил: пізнавальної, чуттєвої, бажаючої. Або по-іншому: розуму; серця, як органу почуттів; волі. Всі ці сили сходяться та зосереджуються в іпостасі (лиці), тобто в людському «я».

Ще людина наділена від Бога свідомістю, що дозволяє їй відрізняти своє буття від буття навколишнього. 

Коли свідомість звертається сама до себе, розглядає сама себе, тоді виникає новий її стан, який йменується самосвідомістю. Саме в такому стані опиняється свідомість людини коли вона зайнята розглядом себе «з середини». І коли людина розглядає себе у такий спосіб перед нею постають, як властивості людської природи, вільно-мудра самостійність та життєвість.

Вільно-мудра самостійність. Самостійність мають всі сутності, які не є проявом іншої сутності, а самі є джерелом своїх явлень. Відмінність людської самостійності від інших, наприклад тварин, полягає в тому, що вона не тільки вільно діє, але й бачить свої дії, і не тільки бачить, але й керує ними по своєму розсуду та своїй мудрості.

Життєвість. Людина є жива істота, зовсім відмінна від мертвих предметів чи сил, таких як камінь, електрика. Мертві предмети завжди такі, які мають бути, а людина, як жива істота, завжди розвивається і росте. Наприклад, рослина, спочатку постає сім’ям, а потім щоб вона могла рости їй потрібно всмоктати зовнішні елементи та засвоїти їх собі. Так само відбувається і з людським організмом, але зовсім не так проходить духовний розвиток людини – він зріє різнобарвним народженням своїх думок, почуттів, бажань, діл, які є елементами духовного зросту.

Тепер постає питання про відношення складових частин, одної до іншої, в людині. Яке це співвідношення у грішника та у християнина. У того хто знає Бога та хто Його не бачить.

Природне співвідношення складових частин людини діє по закону підкорення меншого більшому, або підкорення менш важливого більш важливому, тіло підкоряється душі, душа духу, а дух поринає в Бога. В Бозі має знаходитися таким чином людина всією своєю сутністю. При такому порядку сила душі залежить від влади над нею духа, сила духа – від підкорення Богу.