РОЗДІЛ ІІІ. ВИДИ МОРАЛЬНОСТІ

Види моральності дві – добра та зла. Ім’я одній – чеснота,
а іншій – гріх.

Тема 1. Чеснота.

Чесноту можна розглядати в трьох аспектах:

А) головний, всеохоплюючий потяг духа до добра, чи християнський настрій духа;

Б) різні добрі наміри волі і серця;

В) кожне окреме добре діло.

А) Про чесноту, як християнський настрій духа.

Потяг до добра, це те саме, що потяг до перебування з Богом, або спрага Богоспілкування.

Свят. Феофан приводить сім характеристик чесноти:

1. Спрага, (Мт. 5: 6). А також: «Безперестанку моліться…Духа не вгашайте» (1 Сол. 5: 16, 19). Як спрага це ознака здоров’я фізичного, так ця духовна спрага – духовного. Впізнається вона по сердечній теплоті. Але якщо теплота в серці відчувається, а спраги по Бозі немає, немає благостраждання, то це вже щось інше. «Рух душі до спасіння починається з утворення бажання до спасіння і твердої рішучості робити його в Господі. Господь створив спасіння наше, усе приготував для нього і бажає, щоб кожен сприйняв це. Очікується тільки щоб приступила людина і почала будувати своє спасіння».
2. Сила. Перше – це тільки намір, друге – це вже шлях. Спрага буває і поза Церквою, але іспити силу від Христа можна тільки в християнстві, тобто прийняти Христову силу, щоб йти до Бога.
3. Сила перебувати в спілкуванні з Богом, через Господа Ісуса Христа. Християнин полишає самолюбство, та передає себе Богу. Але само-відвернення є тільки засіб, а ціль – це перебування в Бозі. Тому, хто пройшов кризу само-відвернення, в того головне та все – це Богоспілкування. На само-відверненні не можна зупинятись, по-скільки це тільки засіб. Таку помилку зробили стоїки, тому і стали вчителями духовної гордості.
4. Сила перебування в Богоспілкування через ревнісне, постійне, повне та безперервне виповнення Святої Волі Божої. Все що ми розглянули вище, все потрібно, і розуміння Божих тайн, і потяг почуттів до Бога, і само-відвернення. Але найголовніше – це ходити в волі Божій. «Не кожен, хто каже до Мене: «Господи, Господи!» увійде в Царство Небесне…»
   (Мт. 7: 21). Ходити в волі Божій не тільки зовнішніми ділами, але й ділами серця. «Бо хто всього Закону виконує, а згрішить в одному, той винним у всьому стає» (Як. 2: 10). «Якщо зробити перелік усього зазначеного, виявиться досить просторе поприще для подвигів. Запитується, яка сила рухає на них трудівника і підтримує його в працях? Сила ця є ревність до спасіння, слави заради імені Божого, готова на усе. Якщо є ця ревність, то в ченця всі подвиги в реалізації. Якщо немає її – усе зупинилося... чернець, що кілька днів діяльний до подвигу, і потім попускає собі, потім знову діяльний до подвигу і знову недбайливий - такий чернець усе одно, що нічого не робить, і ніколи не досягне він досконалості життя, за браком твердості і стабільності в ревності до подвигу та терпіння».
5. За допомогою Божої Благодаті. «…без Мене нічого чинити не можете ви» (Ів.15: 5). «Я все можу в Тім, Хто мене підкріпляє, – в Ісусі Христі» (Фил. 4: 13).
6. З вірою в Господа. Віра звершує християнську чесноту, тобто доводить до логічного кінця. «Догодити ж без віри не можна…» (Євр. 11: 6).
7. В наслідок сили і обітниці хрещення. В хрещенні ми входимо душею до Церкви та стаємо причетні всіх її благ. В Церкві зростає та дозріває для Царства Божого християнин.

Якщо в перших чотирьох можна помітити закономірну послідовність, то останні три, 5, 6, 7, характеристики виникають в житті людини незалежно від свого розташування.

Свят. Феофан дає визначення чесноті, називає її – добровільний дух – це є ревність і сила перебувати в нормі християнського морального життя. Або просто – ревність по християнському життю.

Б) Про чесноти, як різні добрі наміри.

1. Що собою являють та як виникають добрі наміри?

Добрий намір – це є почуття прив’язаності чи любов до добрих діл, яка й лежить в їх основі.

Наприклад, смирення, це не є якесь добре діло, але стан душі, або її намір, який видно в смиренних ділах. Так само терпіння, покірність і так далі. Ці добрі наміри душі і є по суті чесноти.

Свят. Тихон писав: «Чого немає на серці, того нема й насправді. Віра не є віра, любов не є любов, коли в серці не знаходиться, але є лицемірство; смирення не є смиренням, але облудність, коли не в серці; дружба не є дружба, коли тільки зовні з’являється, а в серці не має міста. Звідси Бог вимагає від нас серця нашого: «Дай мені, сину мій, своє серце…» (Пр. 23: 26)».

Чому й треба виховувати в собі постійний намір до добрих діл, а не обмежуватися тільки зовнішніми добрими ділами.

Коли виникає ревність, потяг до Бога, та до добрих діл, тоді ще нема постійних намірів на добро, тобто немає чесноти в душі. Але при цьому ревність є зародком та сім’ям чесноти.

Не одразу ревність приносить в душу яку не будь чесноту, як сім’я воно розростається та потребує часу. Щоб із ревності виростити чесноти християнин повинен, на подобі землероба, вдобряти свою душу немилосердним само-вимаганням. Як гній, яким вдобряється земля, не завжди приємний землеробу, так і немилосердне само-вимагання не буде приємним для християнина.

Коли серце з молитвою все більше і більше нахиляти до добра, воно, в кінці кінців, полюбляє його.