РОЗДІЛ І. ВИТОКИ ХРИСТИЯНСЬКОЇ МОРАЛІ

Щоб говорити про витоки християнської моралі потрібно відповісти на питання, – в чому полягає християнська етика? Відповідь очевидніше ніж здавалося б: християнська етика полягає у втіленні Сина Божого, в живому союзі з Церквою та в нормі християнського життя.

Тема 1. Втілення Сина Божого.

Ми знаємо, що без втілення Сина Божого неможливі християнське життя та спасіння. Християнське життя коріниться в цьому втіленні, бере від нього початок та будується на його настановах.

Як зодчий будує дім зваживши на всі деталі, тиску в будівлі та породах ґрунту, так і Господь зваживши в вічності ще до самого творіння світу всі моменти, будує людське спасіння через втілення Сина Божого, тому свят. Феофан Затворник і називає це втіленим зодчеством.

В суті своїй втілене зодчество – це є відновлення вирваного з Божої любові грішника, під чим розуміється все людство: (Мт. 18: 11; Ів. 3: 16).
І ось ради цього „слово сталося тілом” (Ів. 1: 14).

Як основа всього християнства, цього Божого спасіння для всіх людей, була закладена втіленням Бога Слова, так основа життя християнського покладається вірою в це Втілення і причастям сили Його. (Ів. 3: 36;
Мр. 16: 16).

Ця віра, в свою чергу, є даром Божим (Еф. 2: 8). Але спонукання до прагнення та збереження такого дару народжується розумним переконанням, що другого спасіння нема, як тільки через це.

Викладом цього переконання і буде розпочатий наш нарис християнської моралі.

Чому основа християнського життя покладається на вірі у втілення Сина Божого? На це відповідає апостол Павло: «Коли ж бо Христос не воскрес, тоді віра ваша даремна…» (1 Кор. 15: 17).

Перше, що ми маємо зазначити, це те, що наше спасіння не могло бути здійснене ніким окрім Бога.

Через гріхопадіння прародителів ми впали в пагубу і спасіння наше має заключатися в тому, щоб збавити нас цієї пагуби.

Пагуба наша покладається в двох чинниках зла:

Перший: у втраті дерзання перед Богом, яке мали до гріхопадіння прабатьки;

Другий: в зіпсуванні та розладі людської природи гріхом.

Втіленням Сина Божого відбувається:

По-перше, тільки Сам Господь може нам дати дерзання в зверненні до Нього, Сам, прийшовши, сказав: «Ще по правді кажу вам, що коли б двоє з вас на землі погодились про всяку річ, то коли вони будуть просити за неї, – станеться їм від Мого Отця, що на небі! Бо де двоє чи троє в Ім’я Моє зібрані, – там Я серед них» (Мт. 18: 19-20).

По-друге, тільки Сам Господь може відновити пошкоджену гріхом природу людини, а відновивши Сам у Собі відновити й у всіх через зміну родоводу за допомогою духовного народження (1 Кор. 15: 45). «Душу, спочатку уражену невиліковною раною шкідливих страстей, ніхто не міг зцілити ні з праведних, ні з отців, ні з пророків, ні з патріархів. Приходив Мойсей, але не міг подати досконалого зцілення. Були священики, дари, десятини, обмивання, жертви, всеспалення і всяка інша правда відбувалася по закону; а душа не могла вилікуватися й очиститися від нечистої течії злих думок, і вся правда її (душі) не в змозі була зцілити людину, поки не прийшов Спаситель, справжній Лікар душ, задарма лікує і Себе дає у викупну ціну за рід людський. Він один зробив велику і спасительну спокуту для зцілення душі; Він звільнив її з рабства та вивів її з пітьми».

Тема 2. Живий союз із Церквою.

Господь наш Ісус Христос, Бог і Спаситель, звершивши на землі о нас Божий промисел, вознісся на небеса та послав від Отця, Святого Духа; потім через святих Апостолів звершив на землі Святу Церкву, яка є тілом Його, а Він її главою, і в ній заклав все потрібне для нашого спасіння та життя християнського.

Св. Церква – це є нове людство, від нового родоначальника Христа Господа.

В Св. Церкві все від Господа Ісуса Христа, з Св. Духом по благоволінню Отця через св. Апостолів.

І цей весь вміст в Церкві має бути утриманий та здійснений християнами, чому вони іменуються ап. Павлом одним тілом, та одним духом. (Еф. 4: 4).

Церква – це поняття не стільки організаційне, скільки метафізичне. Тому що по слову св. ап. Іоанна Богослова (1 Ів. 3: 1-10): знаходячись в Церкві чисто юридично, ми можемо за одну мить бути синами диявола, а потім, покаявшись знову бути синами Божими. Тому істинні чада Церкви, чада Божі, бережуть та вартують єдність духа в союзі Христового миру.

В Євангелії читаємо, як Христос відповідає фарисеям, що й те треба виповняти і того не залишати, говорячи про зовнішні обряди та внутрішнє, таємне сердечне життя (Мт. 23: 23). З цього робимо висновок, що весь вміст Церковний, починаючи від свято отецьких духовних настанов та кінчаючи самими найрізноманітнішими обрядами та церковними звичаями не може бути полишене. Обряди та церковні звичаї хоча і не є важливішими за внутрішнє духовне життя християнина, але відіграють дуже важливу роль в ділі спасіння людей, адже, як правило, саме через церковні обряди Бог і впливає на духовний стан людей, як це наприклад видно в життєписі св. Марії Єгипетської. Адже вона навернулася до віри в Бога коли заходила до храму Божого, пішовши після до пустелі щоб там жити та служити Богу молитвою і чистим життям за весь той час не приймала таїнств церковних, але перед смертю Бог її сподобив таїнства причастя Тілу і Крові Господньої.