Військо вбитих солдат

Глава – 3

Військо вбитих солдат

У захопленій військовій базі панувала напружена тиша, лише зрідка її порушували глухі кроки солдатів, які змінювали один одного на постах. Повітря було важке від запаху гару, золи і пролитої крові, а кожен подих відчувався, ніби останній. Солдати, змучені боєм, беззвучно падали на підлогу, використовуючи свої куртки чи рюкзаки як імпровізовані подушки. Деякі навіть не роззувалися — сон здавався неможливим, але їхні тіла вимагали хоч трохи відпочинку. Всі боролися з власними демонами. Важкі спогади про вибухи, крики та гарячий бризк магми знову й знову оживали в їхній уяві. Гретор лежав спиною до стіни, витріщаючись у стелю. Він думав про Нову, який кудись подівся.

— Куди ж ти пішов, брате? — прошепотів він сам до себе, перед тим, як погасити цигарку.

Аргенс, як і багато хто з ветеранів нескінченних воєн, мав свої демони. Проте його психічний розлад був одночасно і благословенням, і прокляттям. Здавалося, ніби його мозок просто відмовлявся відпочивати, поки триває місія. Він не міг дозволити собі закрити очі навіть на хвилину, постійно перебуваючи у стані бойової готовності. Його розум був, наче механізм, що працює без зупину, поки місія не завершена.

Такий стан мав свої переваги. Він був незламним, завжди на крок попереду ворога, не дозволяючи собі розслабитися. Солдати захоплювалися його витримкою, навіть якщо не розуміли, якою ціною вона давалася. Аргенс ніколи не втрачав пильності, що робило його майже ідеальним командиром на полі бою. Але після кожної завершеної операції він ламався.

Під час перельотів, коли місія завершувалася або змінювалася локація, його тіло й розум наче віддавали борг природі. Аргенс занурювався у глибокий сон, який тривав годинами, а іноді й добами. Ці періоди сну були майже схожі на втечу — його тіло і мозок відключалися повністю, без снів чи тривог. Ніхто не наважувався його будити. Солдати навіть жартували, що його сон — це єдиний момент, коли командир хоч трохи схожий на звичайного Арха.

Проте така особливість мала і зворотній бік. У ті рідкісні моменти, коли Аргенс усе ж засинав у розпал битви, під час неочікуваних затишків, його було майже неможливо розбудити. Це могло стати фатальним, але поки що його сила волі не дозволяла такому трапитися.

Сам Аргенс не вважав це хворобою чи розладом. Для нього це була його природа — спосіб вижити у світі, де виживають лише найсильніші. Він був упевнений, що ця особливість дозволяє йому не лише тримати контроль, а й бути завжди напоготові, коли смерть стоїть поруч.

Він зачинив двері своєї тимчасової кімнати і присів на металевий стілець біля столу, вкритого пошарпаними картами місцевості. Його руки повільно ковзнули по маркованих лініях, що зображали позиції ворога і нейтральні зони. Він вдивлявся в ці лінії, ніби намагався побачити щось приховане.

— Чортів Нова, — пробурмотів Аргенс, поклавши пальці на перенісся. — Він ставить забагато питань. Але, можливо, це не так і погано.

Він підключився до каналу зв’язку з вищим командуванням. На екрані з'явився Кізар Ентрейн, один із лідерів, повстанського руху, який контролював дану переферію.

Кізар виглядав так, ніби війна взагалі не торкалася його. Його ідеально зачесане сиве волосся підкреслювало суворі риси обличчя. Вузькі брови й пронизливі сіро-блакитні очі видавали його холодний розум, а довгий шрам на лівій щоці нагадував про якусь давню битву, у якій він колись брав участь. Він завжди носив темно-синій мундир, що більше нагадував уніформу дипломата, ніж військового.

— Ентрейн, я потребую підкріплення, і то негайно, — різко почав Аргенс, не гаючи часу на формальності. — Ми втратили половину загону. Без нових сил ми просто не витримаємо наступного удару.

Кізар спокійно нахилив голову вбік, наче зважуючи кожне слово.

— Аргенсе, ти маєш зрозуміти реалії. Ми не можемо надати тобі підкріплення упродовж найближчого тижня. Усі ресурси спрямовані на інші операції. Щонайменше три тижні, і лише тоді я зможу щось для тебе зробити.

Аргенс притиснув пальці до перенісся, стримуючи злість.

— Три тижні? Ми стільки не протримаємося! В такому разі я принаймні вимагаю артилерійської підтримки чи додаткових боєприпасів!

Кізар зітхнув, але не проявив співчуття.

— Якщо ситуація стане критичною, ми організуємо евакуацію. Це максимум, на який ти можеш розраховувати. Але є й гарна новина. У нас нова задача для вашого загону.

— Що ще?! — Аргенс відкинувся на стілець, сповнений недовіри.

— У районі Хадераанського гірського масиву є портова вежа, яку ти маєш захопити. Там базується важливе судно дарданів. За нашими даними, вони перевозять щось надзвичайно цінне — можливо, нову розробку зброї. Твоя головна мета — зупинити судно і захопити його вантаж.

Аргенс кілька секунд мовчав, переварюючи почуте. Його пальці нервово постукали по металевому столу.

— У нас навіть немає техніки для таких операцій. Як ти уявляєш захоплення порту з рештками мого загону?!

— Ти розумний тактик, Стайрс. Знайдеш спосіб. Повстанці не перемагають кількістю. Ми перемагаємо стратегічною перевагою, — Кізар сказав це холодно, ніби вже відкинув усі можливі заперечення. — Розмову завершено. Удачі.