Фінал

Час, у день фіналу, недільного сонячного дня, втім, як завжди, у Чубенка було розраховано до хвилин. Тому, враховуючи щільний графік найголовнішого дня для збірної України, ще в автобусах, Тетяна Станіславівна, струнка усміхнена та товариська шатенка сорока років, з дивовижним прізвищем "Спасибі", дієтолог команди, організувала щось на кшталт полуденку - легкого післяобіднього перекусу рівно за дві години до матчу.

Якщо раніше Чубенко допускав закінчення їжі за півтори години до початку гри, то зараз, у цей особливий день, ніщо не повинно було відволікати кров, у тому числі і шлунок з кишечником, від доставки живлющої енергії до мозку, яка буде дуже і дуже потрібна кожному футболісту збірної.

Команда приїхала на знаменитий стадіон Уемблі за півгодини до початку гри. Олександр Васильович зробив так, щоб футболісти цього дня забули про таке поняття, як футбол і максимально поринули в атмосферу туриста, атмосферу мандрівника, атмосферу шопоголіка.

Навіть тоді, коли автобуси вже їхали до стадіону, хлопцям крутили кумедні мультики, знайомі їм з дитинства. Загалом відволікти хлопців вийшло, як вважав Чубенко та його учні теж.

Хлопці вже переодяглися, одягли бутси та готові були до виходу, але в цей момент у роздягальню зайшов Чубенко.

- Хлопці, у мене до вас запитання. Що ви захищатимете зараз на футбольному полі? За що боротиметеся? Хто скаже?

    - Кольори нашого прапора! – швидко відповів Дацюк Тарас, правий вінгбек.

- Правильно, але це не головне, хоч і дуже важливе. А що головне?

– Ми боремося за прогрес у футболі – невпевнено відповів диригент команди, спайдер Бондаренко Іван.

- Правильно! Уявіть, що ви закінчили кар'єру, але не перестали любити футбол. Сідаєте в крісло, щоб подивитися футбол, і бачите безударних і одноногих футболістів. Ви такий футбол хочете бачити?

- Ні – голосно і хором відповіли хлопці.

- Ви бачите нескінченні, тупо-сліпі навіси у штрафний майданчик, бачите індивідуальні протистояння, де немає навіть натяку на обведення. Ви такий футбол бажаєте бачити на старості років?

- Ні! - дружно, голосно і без паузи хором відповіли футболісти.

- А якщо ні, то виходьте на поле і захищайте свій футбол, наш з вами футбол, захистіть те, про що ви мріяли в дитинстві і чого вже досягли, доведіть, що відра поту вилили на газон не дарма. Футбол майбутнього дивиться на вас з надією, бо сподіватися йому більше нема на кого.

Ви це розумієте?

- Так! - знову голосно і дружно відповіли хлопці.

- Сьогодні, нарешті, настав той день, коли я та Кирило Олександрович дозволяємо вам робити на футбольному полі все, що вашій душі завгодно. Ніяких обмежень! Я особисто прошу вас зіграти на максимумі.

Увімкніть форсаж і не забувайте про те, що яскравість вашої гри підвищить ймовірність реформ у футболі. Ну, досить про світові проблеми говорити. Тепер два слова про наше, національне.

Сьогодні доля світового футбольного трону у ваших руках. Україна просто зобов'язана сісти на цей трон і нікому ніколи його не поступатись.

На нас з надією дивитимуться мільйони співвітчизників, українців по всьому світу та багато тисяч симпатиків із різних країн. І останнє.

Не забудьте про усереднення командного навантаження, яке ми багато разів шліфували на тренуваннях. Втім, Кирило Олександрович вам нагадає, коли буде потрібно. Успіхів!

І нехай допоможе нам Бог! - Чубенко виставив уперед праву руку з відкритою долонею і пройшов повз усіх футболістів, які зустріли долоню Вчителя своїми долонями. Олександр Васильович першим покинув роздягальню. Слідом за ним роздягальню залишила вся команда.

Після запланованих організаторами фіналу заходів та церемоній команди зайняли свої місця на полі. Пролунав стартовий свисток судді і почалося! Це почалося о 19-00 за місцевим часом.

Збірна України, вона ж київський «Беркут» вийшла у наступному складі та у наступній стартовій амплуальній стійці:

• Костогриз Руслан – воротар;
• Арестович Святослав – лівий вінгбек;
• Ходорковський Олександр – центрбек;
• Дацюк Тарас – правий вінгбек;
• Савенков Кирило – лівий вінгер;
• Бондаренко Ілля – лівий спайдербек;
• Бондаренко Іван – спайдер;
• Кононенко Ігор – правий спайдербек;
• Безсало Орест – лівий вінгер;
• Міхрамов Дмитро – лівий центрфорвард;
• Воронько Богдан – правий центрфорвард;

Право, розпочати гру випало німцям, які не кинулися в атаку "карати дітей", а почали розігрувати м'яч у центрі, зміщуючись ближче до своїх воріт. Вони явно захотіли отримати простір для атаки, але юнаки з України, чомусь, не поспішали боротися за м'яч.

Вони просто стояли на своїй половині поля і чекали, коли німці поодинці награються з м'ячем. На стадіоні, де уболівальників Німеччини було явно більше, кількість українських прапорів перевершувала кількість німецьких на порядок.

Справа в тому, що англійці, які мріяли про перемогу України як спосіб помститися німцям за програш у півфіналі, прийшли на стадіон з українськими прапорами. Вони розфарбували свої обличчя жовто-блакитними квітами.

Вони протягом усього матчу скандували слово "Україна", намагаючись виговорити його так, як його вимовляють українці. У них виходило щось на кшталт "Ю-Кре-і-на".

Такого урагану на підтримку українців ніхто не очікував. Складалося враження, що сам Творець придумав такий розклад, коли господарі у півфіналі програють супернику та у фіналі вболіватимуть проти нього.

Самі Небеса створювали для збірної України режим найбільшого сприяння. Мільйони українців не відривалися від екранів, а в сотнях тисяч холодильників, у морозильних відділеннях, чекали свій вихід на стіл запітнілі пляшки горілки та коньяку, як головний засіб відсвяткувати перемогу своєї команди, так і спосіб випити, як то кажуть, з горя.

Дивилися навіть ті домогосподарки, які нічого по телевізору, окрім серіалів, не дивилися. Патрульна поліція дивилася матч за допомогою смартфонів.