Плей-офф, перші кроки мінним полем

Після завершення групової частини турніру визначились учасники плей-офф. В одній восьмій Україна вийшла на Сенегал.

Гра проходила на стадіоні Гудісон Парк у місті Ліверпуль, і закінчилася з черговим рахунком – 2:0 на користь збірної України. Цього вечора тренери вирішили не переїжджати, а залишити цей захід на ранок наступного дня. За годину після вечері тренери зібралися у номері у Чубенка.

Олександр Васильович замовив у номер чай та свій улюблений австрійський торт "Захер", ідеально розділений на вісім частин.

- Ну що, хлопці, ось ми й зробили перший крок мінним полем – Чубенко розкрив два пакетики цукру і став розмішувати їх вміст у чашці чаю.

- Чому по мінному? – у плей-офф нас очікує небезпека? – машинально поцікавився Гоголь.

– Хто знає, хто знає. Що таке плей-офф? Крок ліворуч, крок праворуч – розстріл. У групі втрачені очки можна надолужити, а тут неможливо.

Справа в тому, що причин зарахувати нам поразку більше, ніж стандартний програш на полі. Можна не вчасно приїхати на гру, можна не в повному складі, можна створити провокацію з розбірками в поліції та непередбачуване рішення суддів та суддівської колегії, на рішення якої ніхто не може вплинути.

Варіантів достатньо. Тому на мінному полі потрібно бути максимально обережним і завжди дмухати на холодне. Приказка «Береженого Бог береже» нам зараз дуже доречна.

Тренери почали обговорювати події на полі останнього матчу, як раптом у двері номера постукали.

- Come in! - промовив англійською Чубенко, розраховуючи, що їх турбує обслуговуючий персонал готелю.

- Я перепрошую, хотів дізнатися, де Кирило Олександрович. Не знав, що маєте нараду. Вибачте, я пізніше, краще завтра – заметушився Бондаренко Іван.

– Ні, ні, викладай, що ти хотів – голос Олександра Васильовича звучав так, що заперечення були недоречні. Іван глянув на Кирила.

- Говори, не соромся. У мене немає секретів від присутніх – посилив прохання Чубенка Гоголь.

- Я прийшов сказати від усіх хлопців, що нам не подобається вдавання в рахунку. Ми можемо забивати більше. Чому нам не можна більше? – Іван дивився на всіх тренерів по черзі.

Гоголь глянув на Чубенка, ніби питаючи в нього: чи йому самому відповідати чи як? Васильович вирішив відповісти сам.

- Ваня, уяви, що ти береш участь у конкурсі на найбільший самородок алмазу. Тобі потрібно доставити твій самородок до іншого міста, до якого потрібно дійти пішки з трьома ночівлями за маршрутом, тому що відстань до міста дуже велика – багато десятків кілометрів.

Разом із тобою йдуть інші учасники. Жодного транспорту до міста немає. У кожного з них теж є самородок.

Одні здогадуються, яких розмірів може бути самородки в конкурентів, оскільки знають, де їх шукали, але свій камінь не показують. Припущення завжди залишаться припущеннями і не спонукають до якихось дій. А ти взяв і показав.

Всі ахнули, тому що розміри їхнього каміння в кілька разів менші. Попереду у вас чотири дні шляху та три ночівлі. За перемогу у конкурсі дають великий грошовий приз.

А зараз питання. Як ти думаєш, чи знайдуться ті, хто захоче вкрасти у тебе твій самородок чи, як мінімум, не дати тобі дістатися міста? - усі тренери уважно дивилися на Івана Бондаренка.

- Знайдуться, звісно. Чого там казати. Але, я буду уважний, охоронятиму свій камінь.

- Усе питання у ступені захисту. Розумієш? У ступені захисту.

Адже ти не знаєш, яку підступність тобі можуть приготувати. У цьому все питання. А що краще, Ваня: захищати та охороняти очевидну велику цінність чи не показувати у себе наявності такої великої цінності, а отже, уникнути підступності та агресії?

- Звісно друге. Краще не хвалитися.

- От і ми, дорогий мій капітан команди, вирішили не хвалитися своїм самородком. Адже ви, наші пацани, це і є самородок. Точніше, не самородок, а вже діамант! Адже з вами попрацювали наші тренери.

Якщо ми зараз покажемо всьому світу нашу справжню міць, то обов'язково знайдуться ті, хто захоче вставити ціпок у наше колесо. У ресторані може виявитися несвіжа їжа або автобус, чомусь заглохне, а що ще гірше, може виявитися без гальм.

Хіба не так? – Чубенко доброзичливо посміхався. Обличчя Вані засвітилося. Обличчя розпливлося в посмішці. Очі горіли вдячним світлом.

- Дякую Олександре Васильовичу! Дякую всім вам! Я все зрозумів - Іван швидко розвернувся і зник за швидко зачиненими ним дверима.

- Ось так отримаєш зовні наївне питання і станеш, несподівано для самого себе, розуміти ситуацію краще та глибше. А я, диваку, наївна душа, про фінальний спалах все думав.

Мовляв, чим блякліша і невиразніша буде гра на попередніх етапах, тим яскравіше виглядатиме фінал. До речі, хлопці, дзвонив Лумельський та хвалив роботу Стуса. Йому Сорочинський доповідав.

- А що? Щось трапилося? – поцікавився Ходирєв.

- Та ні, хлопці, все гаразд. Просто Стус добре працює, і Лумельський йому подякував – Чубенко не вмів брехати, і цю його «брехню на благо», щоб хлопці не хвилювалися, тренери прорахували миттєво з обличчя Вчителя, але зрозуміли, що продовжувати цікавитись марно, бо він нічого не скаже .

Наступного дня з'ясувалося, що до чвертьфіналу вийшли наступні команди:

- Німеччина

- Хорватія

- Україна

- Аргентина

- Франція

- Данія

- Польща

- Англія

Через день мають відбутися матчі: Україна – Хорватія та Аргентина – Німеччина, а наступного дня після цих ігор мають зіграти Данія із Францією та Польща з Англією.

Вийшла така розкладка, що переможець матчу Україна – Хорватія мав вийти у півфіналі із переможцем гри Данія – Франція. Щодо гри Аргентина – Німеччина, то її переможець у півфіналі гратиме з переможцем матчу Польща – Англія.

Україна - Хорватія

Данія – Франція

- - -

Аргентина - Німеччина

Польща – Англія

Вранці, після вечірньої розмови у Чубенка, одразу після сніданку, Ходирєв підійшов до Гоголя із запитанням: