Група життя

Один із журналістів, коментуючи склад групи, де одним із учасників була Україна, не без гумору зауважив, що для Італії та Аргентини про такий склад можна було б лише мріяти. Мовляв, для цих команд цю групу можна сміливо назвати групою життя, на противагу тій групі, де зійшлися футбольні монстри, і яку за загальною згодою назвали групою смерті.

У складі групи «смерті» були Бразилія, Німеччина, Іспанія та Хорватія. Але сценарій битви всередині цієї групи – окрема історія. Чемпіонат світу проводився в Англії. Відкриття відбулося на знаменитому стадіоні "Уемблі".

Наступного дня після відкриття чемпіонату світу збірна України, яку представляв футбольний клуб «Беркут» у повному складі, як гравців, так і тренерів зіграла свій перший матч. Це був матч із збірною Японії.

Матч проходив на стадіоні "Енфілд" міста Ліверпуль. Цей стадіон містив трохи більше 54 тисяч уболівальників. Бордові трибуни надавали стадіону особливу святковість.

Коли розпочався матч, а розпочався він рівно о третій годині дня, пішов дощ. Це була не злива і ні мряка, це був звичайний стандартний за європейськими мірками дощ. «Якщо такий захід розпочинається для нас із дощу, тобто надія на позитивний результат» – подумав Чубенко.

Японці грали акуратно та дисципліновано, як вся їхня нація реагує на життєві обставини. Амплітудність їхніх дій на футбольному полі обмежувалася середнім пасом, що полегшувало дії українців щодо організації колективного відбору.

Грати було легко, попри дощ. Користуючись територіальною обмеженістю дій японців, захисники та спайдербеки періодично заволодівали м'ячем, використовуючи не лише перехоплення, а й граючи на випередження.

Агресивний запал збірної Японії гасився за допомогою впевненого та довготривалого утримання м'яча. А результат матчу було зафіксовано наприкінці першого тайму. Річ у тім, що на той час дощ посилився, і дренажна система футбольного поля місцевого стадіону почала давати збої.

І коли один із захисників країни вранішнього сонця зробив поперечну низову передачу своєму партнеру, на нього чекала неприємність. Богдан Воронько, який знаходився неподалік і не представляв своїм розташуванням небезпеки на сухому газоні, рвонув до лінії передачі, розраховуючи на гальмування польоту м'яча через воду.

Усе сталося, як він розрахував; підхопив м'яч, що різко зупинявся, пробіг з ним п'ять-шість метрів до воріт суперника, уклав на газон воротаря хибним замахом, що вискочив, і, на завершення, перекинув м'яч через нього, м'яко пославши останній по парашутній траєкторії у ворота.

Нічого дивовижного та незвичайного для гравців "Беркуту" в цій ігровій ситуації не було. Не один десяток разів тренування проводилося під дощем і не одну сотню разів форварди та гравці середньої лінії виходили на воротаря, щоб обіграти його на замаху.

Тупа двосторонка, як і квадрати, була не в пошані у тренерів "Беркуту". У пошані було фрагментарне моделювання гри. За цим пильно стежив Чубенко. Причому не просто фрагментарне моделювання, а багатосегментне моделювання.

Спеціально розроблявся пакет оборонних фрагментів у грі, пакет фрагментів колективного відбору, пакет фрагментів протистояння колективному відбору, пакет атакуючих фрагментів. На тренуваннях шліфувалися і фрагменти, де потрібно було застосовувати передачі, що розрізають.

Гол був забитий на 38 хвилині матчу, а через три хвилини, після потужного удару Івана Бондаренка, воротар не зміг блокувати цей удар через мокрий м'яч, який ковзнув по рукавичці голкіпера.

Другий тайм не вніс змін до результату гри. А через п'ять хвилин після закінчення матчу дощ закінчився, і визирнуло сонечко, ніби негода була запланована спеціально для цієї гри.

Увечері цього дня команда переїхала трьома автобусами до міста Ньюкасл. Тригодинний переїзд пройшов без ускладнень.

  Служба безпеки команди, яку очолював Стус Олександр Іванович, не дозволяла використання однієї одиниці транспорту для перевезення команди. Це саме стосувалося і літаків.

На подив Лумельського та Сорочинського Стус відповів ясно і чітко: "Якщо ми цінуємо свій капітал, то намагаємося зберігати гроші в кількох банках, та ще й у кількох валютах.

І якщо ми цінуємо команду, в яку вкладено величезні гроші та унікальні знання, не кажучи вже про безцінність життя гравців та тренерів, то маємо діяти відповідно. Яйця в один кошик не кладуть.

Таку аргументацію було прийнято, незважаючи на додаткові витрати і на те, що нічим подібним інші команди не займалися.

Підопічні Чубенка мали грати на стадіоні Сент-Джеймс Парк, який вміщував, майже 52 з половиною тисячі вболівальників.

Чубенко, та й іншим тренерам, гравцям та вболівальникам з колишнього СРСР такі стадіони дуже подобалися. В них трибуни за воротами підходили до поля майже впритул, на відміну від радянських стадіонів, де від воріт до трибун було добрих півсотні метрів через сектори для стрибків у довжину, висоту, через легкоатлетичні доріжки навколо поля.

У Ньюкаслі беркутівці мали грати наступний матч через день з італійцями. Весь футбольний світ знав, що на чемпіонаті світу виступає дуже дивна команда, що складається практично з юнаків. Адже хлопцям було лише по 19 років.

Також весь футбольний світ знав, що ці юнаки взяли свій національний чемпіонат і вже встигли розібратися з японцями на мундіалі. Щоправда, рахунок був не переконливий, але достатній для перемоги. Проте букмекерські контори виставляли на перемогу італійців нижчі коефіцієнти.

Гра розпочалася о 20-00 за місцевим часом. Чубенко чудово розумів, що потенціал його команди нікому не відомий, окрім самих гравців та тренерів. Також він розумів, що цей потенціал, рівень ігрових кондицій набагато вищий, ніж могли собі уявляти суперники.

Тому особливих проблем із передматчевими настановами у Гоголя та Чубенка не було. Єдине попередження було зроблено захисникам та спайдербекам про високу швидкість контратак у італійців.