Збори після візиту Горбатюка

Після проведеного тренування, хлопці привели себе в порядок та зібралися в аудиторії, де зазвичай переглядали відеонарізки гри своєї команди та де проводилися теоретичні заняття. За двома столами, зрушеними в одну лінію, що навпроти зібравшихся, розташувалися всі три тренери та Чубенко.

- Добре, що всі є. Захворілих, слава Богу, немає. Ну як тренування, хлопці? - Чубенко розпочав збори невигадливим питанням.

- Чудово! Добре! - на всі лади вигукували хлопчаки. Хтось піднімав угору великий палець.

- Отже, все гаразд? Молодці! Ми хотіли б поговорити з вами. Вам уже тринадцять. Вашою грою цікавляться представники академій. А чому?

- Тому що ми виграємо! – швидко відреагував Безсало Орест. Цей хлопчик був середнього зросту з пухкими щічками, явно схильний до повноти. Але на тренуваннях і в реальній грі він був різким швидким і нікому не поступався контактною боротьбою.

- Все вірно ти говориш Орест, та тільки не зовсім. Ви не просто виграєте, а й показуєте гру високої якості. Так, я знаю, що Кирило Олександрович та Ілля Олександрович вас обмежують у демонстрації вами ваших реальних можливостей, але ж ви знаєте, що чим менше про ваші вміння знатимуть суперники, тим менше у нас з вами буде проблем.

Нікому не подобається, якщо хтось кращий за тебе. Обов'язково настане час, коли красу ваших тренувальних міжсобойчиків побачать усі. А поки що все тримаємо потай від інших.

Усі думають, що наші, хоч і скромні за роками, але перемоги – наслідок вдало відібраних хлопців у команду. Нехай так і гадають. Але, як би ми не приховували свій командний потенціал, культуру пасу та прийому м'яча не сховаєш.

Помилкам у точності передач вони вірять і вашій неквапливості під час обведення вас вони теж вірять. Але всі деталі ваших атак, що закінчуються голами, вони чудово бачать. Вже зараз наші співробітники зауважують, що різні академії почали проявляти активність у цьому питанні.

Не дивуйтеся, хлопці, якщо до вас підійдуть та почнуть пропонувати перейти до тієї чи іншої академії. Або раптом тато чи мама почнуть вас умовляти перейти в інший клуб, розписуючи перспективи вашої кар'єри. Що ви отримаєте, коли перейдете до академії?

- Гратимемо за академію – невпевнено відреагував Костогриз Руслан. Цей хлопчик із чорним волоссям завжди був спокійний, але вмів за себе постояти.

До речі, всі хлопці, які тренувалися в "Беркуті" , тією чи іншою мірою, були вовками, тобто, мали бійцівські риси високого рівня.

– А ти хочеш грати за академію? - у розмову несподівано вклинився Кирило Олександрович.

– Ні – простодушно відповів Руслан.

- Чому? - приєднався до спілкування Ілля Олександрович

- Ну тому, що мені подобається моя команда.

- А що тобі ще подобається? Чи більше нічого? - сказав своє слово і Антін Золотомирович.

- Мені подобаються партнери, подобаються тренери, мені подобається працювати на тренажерах.

- Якщо перейдеш до академії, то цього вже не буде. Команда в академії – це не одна родина, а збори конкурентів. Там ти потрапиш в основу не тому, що краще за інших, а тому, що подобаєшся тренеру, тому, що не ставиш зайвих питань, тому, що твій тато у добрих стосунках з твоїм тренером. Розумієш?

– Руслан кивнув.

- Ти навчився бити шведою?

- Так.

- А секрет подвійного переступу знаєш? – Руслан кивнув, погодившись і цього разу.

- Так от знай, що цьому там не вчать. Там тобі ніхто не розповість, що таке критична відстань до суперника. Релаксу між таймами ти там не побачиш, а почуєш лайку і далеко не завжди без матів.

- Антін Золотомирович правий - Васильович підтримав учня і продовжив: - там не буде аналізу останньої гри за допомогою нарізки фрагментів. Там не буде домашніх завдань, які ви отримаєте після проведеного аналізу.

Там ви забудете про техніку, стрибаючи через бар'єрчики, там не буде внутрішньокомандного змагання, там ви нічого не дізнаєтесь про способи виживання. Вам це було цікаво?

- Так! – дружно та без паузи закричали діти.

- Зате у вас з'явиться шанс грати у "Вимпелі" чи іншій відомій команді. Ми нікому не відомі, бо лише кілька років, як народились. Але, цілі у нас крутіші, ніж у "Вимпелу". Ви знаєте, які цілі ми маємо?

- Так, знаємо, нам Кирило Олександрович говорив – відповів за всіх Дмитро Міхрамов. Цей хлопчик був зовні далеко не велетнем, але складений був досить гармонійно. Його відрізняла від інших неймовірна завзятість у своїх діях і висока слухняність. Він високо цінував тих, хто навчає його.

- А якщо знаєте, то що отримаєте, перейшовши до іншої команди? – хлопці мовчки дивилися на Чубенка, не знаючи, що відповісти.

- Льодяники, хлопці, ви отримаєте, льодяники. А торт залишиться тут. Чому торт та чому тут?

Тому що цілі ви знаєте і тому, що цих цілей можна досягти тільки у форматі нашої команди. Тож вибір за вами.

А наше завдання – попередити вас від раптових рішень. Ми вкладаємо у вас не лише знання, досвід, а й душу. І не хотіли б, щоб усі наші зусилля були кинуті до м'ясорубки академій.

Тому післязавтра кожен з вас дасть клятву на вірність команді. На цьому священнодійстві будуть присутні лише ті, хто є присутнім тут і зараз – Чубенко уважно дивився на хлопців.

Коли Олександр Васильович почав говорити про клятву, хлопці почали переглядатися. Для них це було надзвичайно.

Незвичайно це було й для тренерів. До Чубенка іноді доходили чутки про внутрішньоклубні справи тієї чи іншої команди, але про інститут клятви він не чув ніколи.