Стіна

Після так званого круглого столу минуло кілька тижнів. Олександр, як і раніше, був зайнятий написанням картини на полотні теорії під назвою «Футбол». Дивно-комічний фінал круглого столу на кафедрі футболу його не збентежив.

Виникало багато питань, на які потрібно було знайти відповіді. Наприклад, чомусь, шановні футбольні тренери, які приводили свої команди до золотих національних медалей, абсолютно серйозно вважали, що тести Купера – необхідна частина фізичної підготовки футболіста.

Олександр ніяк не міг зрозуміти, як корелюється тест, розроблений для солдатів американської армії із завданнями футболістів на футбольному полі. Це просто крапля у морі з того, чого не розумів Васильович.

Він не розумів:

- чому потрібно стрибати через бар'єрчики та скакати горизонтальними драбинами, але при цьому ігнорувати футбольну техніку;

- Чому шкідливо займатися індивідуальними тренуваннями;

- чому тренери не аналізують матч, що пройшов, розрізаючи відео його на фрагменти;

- чому немає періодичного тестування футболістів щодо визначення поточного стану технічної бази футболіста;

- чому авангардна частина футбольної майстерності – ударне мистецтво перебуває у глибокому загоні;

- чому рекорд по дальності вкидання м’яча з-за бічних ліній - 51метр з гаком, а більшість футболістів кидають його, в середньому, на 17 метрів.

«Чому» було так багато, що за своїм обсягом би витіснило всі футбольні книги світу, написані за останні сто років. І все-таки, Чубенко, усвідомивши, що потрапив у авгієві стайні, зчепив зуби і вперто продовжував свою справу, яка почалася з лави в ботанічному саду.

Стороженко зателефонував одразу після обіду та запропонував зустрітися. Олександр заїхав до нього додому, і за кухонним столом відбулася неспішна розмова. Микола Федорович дістав об'ємний блокнот і почав коментувати його сторінки:

– У мене тут багато чого є. Тут телефони половини золотого складу «Вимпелу», різних тренерів та працівників федерації. З ким ти хотів би поспілкуватися? – погляди Чубенко на футбол дуже імпонували ветерану кафедри футболу, і він намагався, як міг, бо не бачив великої зацікавленості у собі з боку нинішнього керівництва кафедри.

- З ким? З ким простіше домовитися! – Олександр пророчо відреагував. Справа в тому, що згодом, виходячи то на одного, то на іншого високопосадовця, йому доводилося витрачати місяці!

- Тоді можна почати з найгучнішого прізвища – із Гриневича Олега Захаровича. Тобі не страшно говоритиме з правою рукою Носовського? – грайливо поцікавився Федорович.

- Він мені й потрібен. Має величезні зв'язки. Він багато може. Хто знає, можливо, я буду почутий.

За тиждень Чубенко бігав між будинками старого міста та шукав будинок із потрібною літерою. Знайшовши потрібні двері, Олександр увійшов до кабінету Гриневича. Той сидів за столом і копирсався в настільних паперах.

Піднявши очі на гостя, Олег Захарович вказав йому на стілець біля свого столу. Чубенко удостоївся рандеву з найкрутішим національним теоретиком та практиком футболу в одній особі.

Зміст розмови передавати безглуздо, оскільки у ній багато малозначущого. До того ж, якщо озвучити всі бесіди, які вже провів Чубенко і ті, які ще мали пережити, то самі ці бесіди зайняли б обсяг у хороший багатотомник. Тому у фокусі уваги залишатимуться лише родзинки, якщо вони матимуть місце у тій чи іншій зустрічі. У цій зустрічі родзинка була.

Гриневич був налаштований агресивно, явно виявляючи своє небажання спілкуватися з гостем, але і відверто вигнати ентузіаста футболу, що прийшов, до його кабінету він не наважувався. Сам цей факт дивним чином розслабив Чубенко. Він перестав соромитися ставити провокаційні питання, але якщо ставив, то робив це в коректній формі.

- Звертаюся до вас Олег Захарович тому, що більше нема до кого. Ніхто не може відповісти мені на просте запитання. Чому у нашому футболі вчені є, а самої футбольної науки немає – Гриневич підвів очі та подивився явно недоброзичливо. У цьому погляді не було здивування чи подиву. У ньому була зневага та холод зустрічі з інакодумством.

  – Адже фундаментальне ключове поняття у футболі «футбольна команда» не розшифровано – продовжував гість. - Воно не розшифроване не лише нашими футбольними вченими, а й закордонними. Чому так? – Чубенко поправив сиве волосся, підтягнув до перенісся оправу окулярів і наважився:

- Що, на вашу думку, «футбольна команда» Олег Захарович? Що це за поняття? - Олександр закінчив свій спіч провокаційним питанням, про завдання якого високому і найвідомішому спортивному фахівцю він зовсім не шкодував, оскільки Гриневич поводився гордовито і агресивно.

«Що дуже розумний? Тоді подивлюся, як ти даси відповідь на це запитання. Хто знає, може, моя неприязнь до тебе зміниться повагою», - подумав Васильович.

На кілька секунд запанувала тиша. Мабуть, господар кабінету зважував усі «за» та «проти» своєї реакції на поставлене запитання. Несподівано Гриневич скочив на ноги, схопив стос папок, які лежали в нього на столі і, зі словами «у мене своя думка з цього приводу», вискочив із кабінету.

Чубенко нічого не зрозумів. Йому здалося, що Гриневич зараз віднесе свої папки комусь потрібно, а потім повернеться і розмаже його по стіні - нахабного гостя, який уявив себе футбольним аналітиком.

Минуло дві хвилини. Потім ще три. Гриневич не повертався. «Затримується. Мабуть, хтось його перехопив у коридорі та пудрить мізки. Зачекаю» - вирішив Олександр Васильович.

Минуло ще десять хвилин. Гість зрозумів, що господар не повернеться доти, доки він тут перебуває. Мабуть, питання виявилося йому не по зубах. Чубенко сидів у кабінеті абсолютно один і не розумів, як могла виникнути така ситуація.

Стало зрозуміло, що господар кабінету боягузливо втік. Олександру згадалися слова Петра 1, який заборонив боярам читати з аркуша, щоб дурість кожного була видна. Листка у Гриневича не було, та й не могло бути.