Глава 9: Дефолт!

          Я, сам для себе вдаючи спокій, дістався до дверей. В передчутті радості я відчинив двері навстіж, і побачив уже розсортований, та утрамбований в залі свій приз!

            Аж не віриться що у мене, ось під боком  майже 56 мільярдів доларів! Я перебував у неймовірно піднесеному настрої. Чомусь у мене були досить оптимістичні думки. В мене навіть з'явилась думка, що із цими грошима я й так стану достатньо вільним!

          Може я розпочну нове життя, зміню ім'я, зітру з пам'яті старе, та буду жити так, як живуть звичайні люди(звісно, із поправкою на нереальний фінансовий стан)?

         Міркуючи, чи точно це не суперечить моїм новим стандартам волі (які, будемо чесними, я ще не до кінця проробив), я влігся на диван, та ввімкнув телевізор. Там ішов якийсь документальний фільм про генну інженерію прибульців.

        Але я його не дивився, натомість невпевнено переглядаючи варіанти подальших дій.

        Згодом фільм закінчився і почувся голос ведучої новин, я відразу поглянув на екран. Жіночка стурбовано перебирала аркуші на столі. Нарешті вона розпочала випуск:   

         «—  Доброго дня дорогі телеглядачі! Відразу до головного, сьогодні, а конкретніше чотири години тому, армією терористів було здійснено наліт на найбагатший банк України – «СтальЩіт банк»! Нападників (за  попередніми підрахунками), було не менш як дві сотні. А також на їх озброєнні був бойовий танк. У зв’язку із цим, до розслідування справи долучаться люди Об’єднаного Війська Землі. У критичний момент Сталевий Щит прийшов на допомогу, і зміг нейтралізувати частину злодіїв!»   -  на екрані з'явилася світлина, на якій Супергерой тримає в одній руці танк, а в іншій - терориста.   

         Я трохи обурився, що люди не дізнаються про найсмішнішу частину пограбування, але радів що хоча б я можу посміятися.

        А тим часом ведуча продовжила випуск:   

         «— Але попри це комусь таки вдалось вкрасти майже всі гроші, а також зламати кілька особистих сейфів.  На підлозі зловмисник залишив викладену з грошей Статую Свободи. Можливо це підказка, яка допоможе правоохоронцям дізнатись кличку або ім'я Лиходія, але поки що вони чухають потилиці."    

          На екрані на деякий час з’явилося моє творіння. Моя вчителька з Мистецтва могла мною пишатися! Вийшла дуже мила, хоча й відносно проста копія справжньої статуї. А що? Захотілось додати ще трохи поетичності у це й без того кумедне пограбування!

          Але репортерка вже оповідала про іншу новину:    

          «— Сенсаційна заява президента росії, перед тим як він знову зник у бункері! Дайте на екран, будь ласка!» 

           З монітора тепер на мене дивився якийсь чоловік у літах. В перемішку зі старечим кашлем, і псевдонауковими словами, він почав пороти якусь дичину. Якщо стисло, то він сказав так:

           «— //Наші видатні вчені повідомляють про дивну активність на Місяці, від тоді як Західні космічні апарати кілька місяців тому здійснили там свою посадку. А згідно із домовленістю з нашими космічними браттями, місяць є нейтральною територією, і розташовувати там свою зброю суворо заборонено!\\»  

          Я звісно не відмінник по «Історії Іншопланетної Політики», але ніяких подібних домовленостей не пригадую.

          «— //Всім давно зрозуміло, що Захід намагається посварити Землян із Космічними Союзниками, і загнати нас усіх у кам’яний вік. Що ми їм не дозволимо! Тож я оголошую проведення Антизахідної Протитерористичної Операції Порятунку Миру! В ході якої ми демілітаризуємо та деЗаходизуємо Казахстан, Монголію, Грузію та Японію! Мир вам усім, росіяни!\\»

          На екрані знову з’явилася репортерка. Вона почала щось розповідати про висловлення нашого президента, і т.і., але я її не слухав.        

          З одного боку я радів що таке не трапилось із нами. А з іншого мені було шкода громадян інших країн. Бо в чому винні конкретно вони, так ніхто і не уточнив, перед усім цим.

           А найобразливіше, що ніхто нічого не зробить наддержаві із Ядерною, та інопланетною Чорнодірною зброєю!

        Мені в голову стрельнула думка, як завжди й кожному у подібних ситуаціях, що якби це залежало від мене, то я б…

         І раптом мене стрельнула наступна думка – а хіба щось у цьому світі не залежить від мене? Я майже автоматично відкинув таку думку. Але надто пізно, бо за неї устигло зачепитись моє его, яке тепер ще й живилося моїми новими принципами. Звичайно, спочатку я ще думав від нього відхреститись, тим, що я ж типу злодій, пограбував банк, і таке інше. Але годі вам! Я ж Нуль Кривулькін! Я роблю що хочу!

         Залишилось тільки розібратись – як саме я це зроблю…

         Я не воїн, я – крадій. Але удар по гаманцю, це нині найпотужніший удар! росія має значний бюджет, і може собі дозволити наступ на відносно слабші країни, аби тільки зуби не обламати.

         Я пограбую цілу країну? Типу ціла країна залишиться без можливості до існування? Мені майже стало шкода тих людей, але я одразу почув противний голос Пташкіна, який щось там казав, що кожен має відповідати за те що він зробив, або не зміг зробити. У цьому випадку – завадити навіть можливості у своїй країні президенту хоча б заїкнутися про якісь там «військові операції».