Глава 8: Банки, ілюзії та тіні!

  Я голосно розкашлявся. Пилюки тут зовсім не бракує. Але що робити? Доведеться зробити кардинальний ремонт, бо я тут схоже надовго.

    Я не міг влаштувати базу серед офісів, або в якійсь квартирі. Тому вирішив зайти в бібліотеку, та передивитись старі підземні карти. Виявляється, під містом знаходиться безліч закинутих тунелів, залів та проходів. Один такий закинутий зал метрополітену розташований майже під однією автомийкою. Тому я скоріш подзвонив кому треба, і домовився про привласнення цієї будівлі. Довелось доплатити за екстрашвидку передачу автомийки мені. Приїхавши туди, та випровадивши колишніх власників, я попрямував до підвалу.

 Спустившись туди, я почав свердлити стіну,  і вже через годинку (i 20 метрів бетону) я прорубався  до старого метрополітену. Цей  тунель замурували нацисти під час другої світової війни. I можна собі уявити, який тут безлад! 

        Я знову відкашлявся, голосно зітхнув, але взявся до роботи. Притарабанив згори та поставив по центру стіл, стільчик, та прийнявся записувати, що мені необхідно докупити. Ціну я відшукував в інтернеті. 

      Пройшла якась годинка, а список уже був нівроку! На мене це наганяло смуток, бо на все це, треба як ще більш солідні гроші. А після купівлі автомийки, в мене залишилось лише 700 000. Вперше за п'ятнадцять років мені ця сума здається мізерною. Наступну годину я тупо дивився у пустоту, та думав - де можна намутити стільки грошей? 

       Коли я в сьоме подумки обдумав це питання, небо наче почуло, і на екрані висвітилась реклама:  

       "Ви були розчаровані через відкладення святкування у "СтальЩіт банку"?"   По-перше, я весело усміхнувся (завжди реготав з цієї назви). А опісля зацікавлено натиснув на напис, і відразу відкрилась сторінка новин.

        Там все було на тему "Перенесене свято, нарешті святкується сьогодні!" Я клацнув на відео. З екрана на мене стала дивитися дівчина з мікрофоном в руках,  на фоні великої будівлі. Репортерка почала:     

     « — Що ж, нарешті дочекались! Минулого тижня мала святкуватись річниця відкриття закладу. Але святкування на жаль затрималось, через невідомі нам причини. Проте не біда, бо святкування відбудеться сьогодні! Цей банк-музей, головна тема якого – Сталевий Щит, обслуговує найбільших зірок та знаменитостей, тому це наразі найбагатший банк України!

      Поки що аналітики нараховують у статках "СтальЩіт банку" близько 56 мільярдів доларів!..»   

      Мене  наче стрельнуло - бінго! Я нашвидкуруч зібрався, одягнувши все найпристойніше, почепив вуса, та побіг на гору. Таксі дещо забарилось, тож коли воно під’їхало я на ходу застрибнув, та наказав мчати до "СтальЩіт банку". Вже через п’ятнадцять хвилин ми були там.

      Я поспіхом вручив таксисту абонемент на безплатне миття машини на автомийці,  й побіг до будівлі.   

      В середині все було покрите золотом, та величезні двері прикрашені рубінами, і всюди були різні картини, статуї, мозаїки, панно із зображенням Сталевого Щита (як не дивно).

       Тож чомусь мені це місце не вельми подобалось. Ще тут  було багацько знаменитостей, на яких я все одно не звертав уваги.

       Вздовж стелі, по обидва боки стіни йшли смужки відеокамер. Напевно там, у комірці охорони, розташований цілий батальйон, щоб слідкувати за залом. Вздовж тих же стін, але вже біля плінтуса, знаходились такі ж смужки лазерних променів. Коли вони вмикались, виходив цілий килим з лазера, так близько вони розташовані.

        Щось типу такого килима створювалось і в кожних тих гігантських дверях, тільки у вертикальному положенні. А ще, під камерами, на відстані тридцяти сантиметрів один від одного, розташовані роботизовані кулемети. 

        Звісно, раніше можна було б посперечатись що до того, чи не перевищує це все дозволеної законом межі захисту, але тепер…

         Одже, з усього цього слідує, що для того, щоб пограбувати цей банк, треба бути божевільним.

         Мій настрій серйозно погіршився. Задля годиться я взяв почитати брошурку. Там було написано все те, що я й так знав. Але в кінці було дещо цікаве:

       "…Рік тому відомий архітектурний критик підмітив, що сейф, в якому зберігається готівка та золотий запас, знаходиться всього за 20 метрів від тунелю метрополітену. Але ми можемо запевнити, що система охорони дуже чутлива, тому якщо хтось надумає копати землю в тому місці, охорона вже буде знати все.

        Коли злочинець рветься на пролом до головного входу, сейф блокується. Розумний інтелект не пустить до сейфа жодну людину, навіть співробітника банку, поки не впевниться за допомогою камер, що в головному залі все в порядку. Сам сейф неймовірно міцний, навіть у ракетниці нема проти нього шансів."          

        Я почав радіти швидше, ніж повністю зрозумів зміст тексту. Ось що, треба відвернути увагу охорони в залі, а самому підібратись до сейфа. Звісно, з цією бляшанкою теж доведеться повозиться, але як відвернути охорону? Тут треба ціла армія солдат, щоб виграти мені хоч п'ять хвилин, але в мене цієї армії нема.                                     

     Спочатку я вже думав скласти руки, проте в мене почав вимальовуватись план, який швидко набув рис геніально-безумної ідеї!

    Я швидко дістався свого лігва, і зробив звідти деякі замовлення. А вже на наступний день, мені прийшла потрібна апаратура. Довелось витратити чимало часу на теорію, і цілих дев'ять годин, щоб змайструвати деякі штуки.