Глава3: "Ніхто не має постраждати через мене"!

     Я переліз через підвіконня, і стомлено кинув рюкзак до стіни. В мене ледь вистачило сил зачинити вікно і приплестись до ліжка.

  Кров лилась вже слабше, проте  все-таки дошкуляла. Але ремінь штанів, який я затягнув над раною, розв'язав цю проблему. Я лежав на ліжку, дивлячись в пустоту, і абсолютно не думав ні про що (принаймні не про осмислене та логічне). В голові почали прокручуватись останні події.   

      Нарешті я все згадав (зокрема - навіщо мені гроші) і піднісся. Спершу я скинув брудний одяг і кинув до пралки. Тоді взяв простирадло, і після одягу кинув пратись. А вже потім сам помився і привів себе в порядок.  

     Приготувавшись і стиснувши в руці рюкзак, я зайшов на кухню. Там було накурено і димно. Батько й мати жваво розмовляли, вставляючи після кожного слова матюки. Нарешті мати мене помітила:   

     — О! Таки приперся, чортів син?   -   замість відповіді я кинув на стіл сумку з грошима. Батько подивився і прикинув:   

       — Та тут не менше як мільйон доларів!   -  при цих словах батьки прямо перемінилися. Було видно, що для них то дуже неприродні емоції, але вони таки трохи потеплішали.

     — Нулику, синку   -   майже медовим (якби не прокуреним) голосом сказала мати   -   Де ти взяв ці гроші?

        — А це не важливо.   – трішки нервово відповів я.

      Батько зміряв мене з голови до п’ят, уже за звичкою із презирством, але швидко перелаштувався:

         — Бачиш! З цього пройдисвіта таки буде щось!   -   він було повернувся до сумки, але її уже згребла до рук мати.

     — Ееее!  -  висловив своє глибоке невдоволення  він.

      — А що таке?    -   відповіла мати   -  Хай поки побудуть у мене. Ціліші будуть.

       — Ти не *здуріла*1, часом?    -   він загрозливо підвівся.   -  Чи ти забула, хто у нас хазяїн?  

         Я втрутився:   

      — Агов! Не сваріться, добре? Ми знайдемо, як ними розпорядитись!

        — Стули пельку!!!   -   Гаркнув батько.    -   Я із твоєю матір’ю балакаю!

       Поки він відірвався, мати з усієї сили вдарила його. Він утримався на ногах і почалася Жорстока бійка.

       А я зціпеніло стояв, оцінюючи останні події.

     Я, намагаючись домогтись їх любові пішов на ризик, поставивши на ваги свободу, здоров'я і навіть життя! I при цьому не домігся свого, бо їм досі на мене начхати, і привабили їх лиш мої гроші! Так я ще й втрачаю плоди копіткої праці!     

     Я кипів із середини, почувався дурнем. I нарешті моя рука сковзнула у кишеню і дістала кислотомет. Зовсім не дивлячись на його режим я прицілився і натис на гачок...       

                                  * * *                             

     Ніч була досить холодною та мокрою. А парк був якийсь, надто тихий та загадковий. У калюжах маячіло моє відбиття. Кеди мої змокли вщент. Та мені до того не було діла.

    Хоча я не пам'ятав що сталося, мої ноги самі несли мене. Я вже залишив позаду два парки, хоча не усвідомлював цього до кінця. Мене непокоїло те, що я не знаю чим закінчилась сварка. Але вкриті кров'ю рукава, та режим "кислота" на моєму кислотометі  не обіцяли нічого хорошого.     

   Присівши на лавку, та поклавши сумку з грошима поряд, я став все ретельно обмірковувати. Але мозок погано "пережовував" інформацію через стрес. Я переживав, що можливо я - вбивця. Я відкинув голову на спинку лавочки, i, щоб ясніше все уявити, і обдумати - закрив очі. Але втомленість взяла своє, і я відкрив очі вже коли світало.

     Я злякався - а якщо хтось мене бачив? Тому відразу роззирнувся - наче нікого. Раптом, я відчув що тепер вільний, так це звучить аморально, але їх можлива смерть зробила б мене вільним.

     Але все-таки я сподівався що вони живі. По розмисливши, я зрозумів що треба йти в місто. Але сумка з грошима може мені завадити. З цього виходить, що рюкзак треба сховати.

     Я придивився до дерева біля мого місця сну. Нагорі, у розгалуженні, знаходилось гніздо. Воно було досить великим та достатньо високо.  Я видерся туди, і вкинув рюкзак. Спустившись, я почав обходити дерево з різних боків, відстаней, та під різним кутом. Впевнившись що рюкзак не видно, я майже заспокоївся і пішов з парку, ретельно запам'ятавши місце. 

       Я йшов досить скуто, бо почувався поганенько. Повз проходили пішоходи. Такі самі буденні, байдужі розслаблені. Я почувався не так, тому боявся що мене засічуть. 

      Я  проходив повз вітрину з телевізорами, і вирішив розслабитись та подивитись телик. Якраз йшли новини, і з екрана на телеглядачів дивилась, удавано-свіжа та бадьора телеведуча, та розповідала свіжі  новини:   

   —...Отож дивна активність на місяці ніяк не пояснюється нашими іншопланетними союзниками… А тепер кримінальні новини! Вчора, у місті Черкаси, був пограбований ювелірний магазин "Шикарне життя", вкрадено грошей на суму - одного з половиною мільйона доларів. Грабіжнику приблизно 30 років, і в нього при собі був пістолет.  Поліція не змогла його затримати, але вдалось нанести вогнепальне поранення. - (при цих словах я інстинктивно потер руку.)   -   Поліція поки відмовляється  щось розповідати, але ми будимо тримати вас у курсі, якщо будуть нові відомості.