Епілог

«Цікаво, скільки часу я граюсь цим клаптиком паперу зі страшними словами на ньому? Годину? Дві? Може, три? А то й всі чотири. Збирався ж сьогодні раніше додому, там чемпіонат і Сильвія, напевне, вже зачекалася у батьків, мала кудлата чудасія завжди виглядає гостинця, а в мене тільки на вихідні й виходить її забирати.

І головне, всі ж справи закінчив! Уява малювала перед очима картину тихого спокійного вечора в товаристві моєї великоокої захисниці, келиха червоного і, власне кажучи, телевізора. Так, телевізора, хай йому грець! Я вже й забув, що він в мене взагалі є вдома. Але сталося не так, як гадалося. Старший лейтенант несподівано поклав на стіл вітання з минулого. Моє обличчя вмить закам’яніло, адже я добре пам’ятаю, чим скінчилася поява цього «віршика» попереднього разу. Пітьмою. Суцільною невгамовною пітьмою. Стільки смертей, бентежних подій, плутанини й боротьби, але слідство все одно ганебно програло. Тоді ми вперше так осоромилися. І ось зараз знайомий посмак поразки знову повернувся.

Збирався ж сьогодні раніше додому...»

- Агов! Все не так було. «Віршики» я почала першою отримувати, – я згорнула товстезний записник і простягла Назару. Чоловік взяв його до рук, задумливо покрутив з різних боків та промовив:

- Знаю. Просто не хотів деталізувати. – Назар обійняв мене й ми неспішною ходою пішли до самісінького кінця пірса.

Море сьогодні було спокійним. Від того і в самої на душі панував спокій. Рядки Назарового трилера повернули мене на п’ять місяців назад, коли нарешті все те жахіття скінчилося. Я добре пам’ятаю вирішальний день, хоча згодом з’явилось відчуття, що то, наче не зі мною й відбулося.

На щастя, кінець всієї історії – гарний. Куля від руки Степана не нашкодила Назарові, він втратив багато крові, але все обійшлося. Анатолія Кириловича визнали винним та посадили за ґрати. Олексій навідріз відмовився спілкуватися з ним, а от Аліса – не знаю, можливо, жіноче серце й пробачить колись. До речі, наша дружба відродилась. Льоха оженився і став батьком чудових близнюків. Аліса слідом за нами переїхала та започаткувала новий бізнес, пов'язаний з автівками. Щось мені підказує, без Данте там не обійшлося. Ярик і Віолета – теж закохані й щасливі, з них вийшла чудова пара. Юрко отримав підвищення, тепер керує відділом, великий бос. Ми з Назаром переїхали до сусіднього міста і придбали нову квартиру. Одружилися звісно, бо дехто тільки-но вийшов з лікарні та одразу ж став вимагати весілля. Перевелися разом до нового відділу, хоча недовго мені там працювалося, то цілий двобій був з приводу мого виходу у декрет. А зараз ми відпочивали. Чомусь кортіло саме до моря поїхати, тож тепер досить багато часу проводили коло нього, просто гуляли, дихали свіжим повітрям, насолоджувалися неймовірними краєвидами. Сильвія теж полюбила море, обожнювала гратися з хвилями та ніжитися у піску.

Аж ось, я відчула декілька дужих поштовхів всередині. Назар одразу поклав мені руку на живіт і з милою усмішкою почав його гладити:

- Що, знову футбол?

- Хто тобі сказав? Можливо, це танці! Або якийсь різновид бойового мистецтва, – я почала, граючись, штурмувати Назара кулаками.

- Ага-ага! – і примружився хитро так, наче він щось знає, а я ні.

Ми дійшли до кінця пірса, далі – глибоке безмежне море. Сильвія присіла коло нас і стала з цікавістю спостерігати, що ж буде далі. Я поглянула на записник Назара:

- Чому ти вирішив все записати? Історія досить складна.

Чоловік видихнув і задумливо промовив:

- Складна. Спочатку просто хотів поділитися пережитими емоціями, потім – спонукати інших замислитись, а потім – викликати розуміння того, як важливо не опускати руки та боротись.

- А чому ж зараз передумав і хочеш позбутися його?

Назар цьомкнув мене в голову і легенько усміхнувся:

- Бо ти маєш рацію, історія дійсно складна, нехай вона краще залишається у минулому.

- Ти ж знаєш, як за Булгаковим: «Рукописи не горять».

- Зате тонуть. – Та й жбурнув у воду свого записника. Цієї миті, здається, ми всі видихнули з полегшенням і назавжди відпустили ту минулу історію. А потім обійнялися з Назаром і разом з нашою вірною Сильвією пішли зустрічати захід сонця.

             Кінець.    

Любі мої читачі! Ось чергова історія і добігла кінця. Безмежно всім вдячна за увагу, зірочки, гарні слова та підтримку. Зворотний зв'язок для автора дуже, дуже і дуже важливий) Хочу побажати всім нових захоплюючих історій, цікавих ідей, непередбачуваних сюжетів і оголених почуттів. Нехай натхнення завжди буде поряд)))