Глава 21

Я сиділа в кабінеті, з головою занурившись в документацію, бо її накопичилась сила-силенна. Не одразу й помітила, як двері прочинилися та хтось увійшов. М’який тихий голос миттєво перебрав мою увагу на себе:

- Як завжди, вся у справах.

Я підвела погляд і побачила перед собою Данте. Чоловік усміхався, а в руках тримав величезний букет різноколірних квітів. Якщо чесно, я вже й не очікувала, що після того жахливого вибуху та всіх наших непорозумінь він забажає зі мною спілкуватися. Але рада, що помилилася. Дуже рада.

Я одразу підійшла до нього та обійняла, як свого давнього доброго товариша. Мені були необхідні зараз ці обійми. І Данте з задоволенням відповів тим самим, а потім вручив букет. Він присів напроти, а я поставила квіти у воду та пригостила його кавою.

- Ти в нас – справжня місцева легенда. Мене врятувала і двох зниклих студентів знайшла. Не припиню повторювати, яка ти неймовірна жінка.

Я легенько усміхнулася, чого не робила вже багато часу, не враховуючи мої нервові зриви, коли смішно просто так.

- То все не моя заслуга. Насправді я давно зневірилась, але мені пощастило працювати з хорошими професіоналами.

- Нічого й чути не хочу! Зоряно, ти життя моє врятувала. Я сам декілька днів відходив, а ти продовжуєш варитися у всьому цьому. – Чоловік накрив мою долоню своєю. Я одразу відчула тепло і шалену підтримку, Данте за час нашого знайомства постійно її мені дарував.  

- До речі, то це таки правдиві чутки стосовно серійного вбивці, що тероризує місто?

Знову напруження. Усмішку як вітром здуло. Данте швидко зловив зміну в моєму настрої:

- Вибач, тобі й так складно, а я ще тут зі своїми питаннями набридаю. Зізнатися, я спочатку на конкурентів своїх грішив, думав, їм закортіло прибрати мене або ж налякати подібним чином. Проте Назар сказав, що тут все набагато заплутаніше.

Я нічого не відповіла, просто кивнула, ледь стримуючись, щоб не почати просити вибачення у нього, як головна винуватиця, та й не видати тим самим всіх подробиць.

- Власне, я ж зайшов ще й попрощатися ненадовго. Їду в Італію розширювати свій бізнес. А потім, може, у невеличку подорож вирушу. Подивимось, як піде.

- Справді? Данте, це ж чудова новина! Не в сенсі, що ти їдеш, а що вгору йдеш, зростаєш. Ти – молодець! Дійсно молодець! – я зраділа. Мені аж на серці легше стало від того, що чоловік не тримає на мене зла, рухається вперед, в нього гарний настрій, а головне – відтепер йому нічого не загрожуватиме. Я так хвилювалася, що мерзотник доведе розпочате до кінця, навіть попри те, що після вибуху Данте майже цілодобово охороняли його власні охоронці та ще й наші співробітники  додатково пильнували.

- А як ти? Плануєш і надалі злочинців ловити?

Питання чоловіка розійшлося в моїй голові відлунням. Він влучив у ціль, бо я не знала, чи зможу продовжувати свій шлях у слідстві. Я повинна людей захищати, а вийшло зовсім навпаки, саме через мене вони й гинуть. Напевно мій стан зрозуміє тільки той, хто й сам пережив подібне. Сказати, що ти себе звинувачуєш і гризеш без зупину  – це нічого не сказати. Насправді трималася я з останніх сил і то лише завдяки ще живій надії спіймати вбивцю. Відчувала себе канатохідцем, який застряг посередині провалля, а канат під ним тоншає з кожною наступною хвилиною.

- Хтозна. Час покаже.

Ми ще трохи поговорили, а потім Данте поглянув на годинник та підвівся, йому вже треба було йти. Я провела його до дверей, подумки запитуючи себе, чи побачимось ми з ним ще якось. Чоловік видихнув і повільно провів по мені поглядом:

- В черговий раз дозволю собі сказати: ти – неймовірна жінка з небесним ім’ям та найпрекраснішими очима, які я тільки колись зустрічав.

Він вкотре викликав у мене дівочу зніяковілу усмішку і я знову його обійняла.

- Данте Оліверас у вічному боргу перед тобою, Зоряно. Знаю, подяку ти не приймеш, але дещо символічне, маю надію, тобі сподобається, – чоловік дістав з кишені невеличку коробочку та простягнув її мені.

- Не вигадуй, будь ласка...

- Просто відкрий.

Я трохи розгубилась, але, зрештою, послухалась і відкрила її. Там був схований золотий браслет, на якому виблискувала маленька підвіска у вигляді ключика.

- Золотий браслет – це «дещо символічне»? Данте, я не можу…

- Почекай, – чоловік не дав договорити й легенько стиснув моє плече, – оцей ключик зроблений з моїх ключів від автомобіля, який підірвали. Я просто хочу, щоб ти завжди пам’ятала про свій героїчний вчинок. Справді героїчний, Зоряно. Ну, і про мене також бажано не забувала.

Мої очі наповнилися сльозами:

-  Я б ніколи не змогла про тебе забути, Данте.

Декілька днів тиші. Тиші та суцільної підготовки до майбутньої перевірки. Зі студентами, на щастя, було все добре. Їх приспали хлороформом, вони оговтались дорогою до лікарні, а наступного дня змогли надати показання. Викрадач – чоловік, проте обличчя він звісно приховав, студенти пам’ятали лише його сірі очі, що насміхалися над їхнім страхом. Негідник оманою привернув увагу молодих людей, а далі..., далі,  погрожуючи пістолетом, привів до лісу та прив’язав до дерева.