Глава 18

Було холодно і лячно... Ліс зараз виглядав не як в казці, а ніби непрохідний зловісний лабіринт. Невідомий у чорній масці під дулом пістолета вів двох студентів крізь густі хащі. Темно... Невимовно темно, але хижак йшов впевнено, наче мав здатність бачити без світла.

Якоїсь миті вони зупинилися. Невідомий спочатку сам наблизився до великого дерева, а потім пістолетом вказав підійти студентам. Хлопець міцно тримав дівчину за руку, не відпускав ні на хвилину, немов це їх врятує. Їм наказали притулитися до стовбура. Тверда, колюча, прохолодна кора впивалася студентам в спини, але злодія це не хвилювало. Він почав прив’язувати цих двох міцною мотузкою, з кожним колом ще сильніше притискаючи до дерева. Дівчина не витримала, вона почала голосити, благати, щоб їх відпустили, а хлопець пішов іншим шляхом, він намагався домовитися з невідомим, повторюючи, що його батьки успішні багаті люди й зможуть заплатити щедрий викуп. Несподівано вбивця зупинився. Він підійшов ближче та по черзі зазирнув кожному в очі. Що цей схиблений хотів там побачити, страх чи благання про порятунок, мабуть, лише йому відомо. Чоловік декілька раз повторив свій хворий ритуал, а потім повільно й підступно засміявся, відкрито смакуючи страхом своїх жертв. Відлуння його моторошного сміху поширювалося навкруги з надзвичайною швидкістю, але він і далі просто продовжував свою мерзенну справу. Дівчина не припиняла кричати, набридаючи невідомому гучними воланнями, той щось невдоволено пробуркотів та все одно не зупинився. Вбивця закрутив з іншого боку стовбура декілька вузлів і знову став напроти бідолашних студентів. Вони щосили смикалися, мотузка деінде вже була вологою від сліз красуні з пухкими вустами. Хлопець теж втратив витримку. Він лаявся і жбурляв прокльони в бік злочинця, наче м’ячі в стіну. Але той майже ніяк не реагував. Невідомий стояв і просто спостерігав за своєю здобиччю. Однак потім дістав з кишені хустку та маленьку пляшечку, вилив її вміст на шматок тканини й підійшов ближче до молодика. Декілька секунд і мерзотник стрімко притулив хустку до обличчя хлопця. Той почав здригатися, ніби від судоми. Дівчини заволала ще дужче, особливо, коли її друг втратив свідомість і розслаблено опустив голову. А потім викрадач наблизився і до неї. Почекав трохи та повторив рух, від якого вона заснула, як і її товариш. Тільки їхні руки все ще продовжували тримати один одного...

Я одягалася в тимчасовій палаті нашої місцевої лікарні після крапельниці. Лікар стояв поруч і щось занотовував, щохвилини прискіпливо поглядаючи в мій бік. Напевно його дратували мої невдоволені зітхання, за час, поки чоловік писав, вони повторювалися часто. Але я нічого не могла з собою подіяти, лікарні – просто не переношу.

У двері несподівано постукали й до кімнати увійшов Назар. Слідчий виглядав втомленим, його очі блищали, бо, напевно, чоловік багато працював за комп’ютером, однак, він всіляко намагався приховати свою втому за широкою милою усмішкою:

- Як тут у вас справи?

- Та як? Нервове перенапруження. Ваша колега зовсім себе не жаліє, ще трохи – й доведеться покласти її до лікарні.

- Ну, це вже я буду вирішувати, куди та коли мені кластися. – Застебнула жакета й стала на ноги. – Назаре, що там? Є якісь новини?

Лікар невдоволено поставив крапку у своїх записах і тицьнув на мене:

- Ви бачите, що коїться? Вона невгамовна у вас! – чоловік жваво махнув рукою та залишив нас з Назаром вдвох. Який він нервовий! Йому б самому не завадило трохи підлікуватися заспокійливим.

- Тобі вже краще? – слідчий підійшов ближче, вигляд в нього був стурбований.

- Так, Назаре, краще. Безглуздо втратила свідомість, виявила слабкість...

- Тихо. – Чоловік несподівано поклав руки мені на плечі та спіймав мій спантеличений погляд. – Що завгодно можеш на себе намовляти, тільки не в слабкості звинувачувати, гаразд?

Щось змінилося в його очах. Знайомі теплі промінчики в них тепер були сповнені ніжності та адресовані саме мені. Він не рухався і я також. Але обіцянка, яку я раніше собі дала, спрацювала швидше, ніж мої внутрішні сумніви. Я віддалилася.

- Отже, ми тупцюємо на місці?

Чоловік дивився недовірливо, навіть десь з певною підозрою. Але потім перевів погляд і спокійно відповів:

- Я б не був таким категоричним. Юра з Яриком та іншими хлопцями займаються всіма можливими зв’язками Анжели Ігорівни. Непростою вона, я тобі скажу, жінкою була, вирізнялась бурхливими романами. До речі, наші колеги з одного міста повідомили, що бачили Короленка Олега Івановича, він переховується десь в їхній області. Гадаю, його скоро затримають і доставлять нам. Але є новини справді гіркі.

- Та ти що? Куди ще гірше? – мій скептицизм Назар пропустив між вух.

- А ось куди. Нашою ситуацією таки зацікавилось вище керівництво, тож перевірка, напевно, не за горами.

Трясця! Він мав рацію, новини дійсно гіркі.

- Цього ще бракувало!

- Ага. Але ж ти розумієш, що саме за тебе візьмуться в першу чергу?

Мені не подобалося, куди хилить Назар:

- Знову наполягатимеш, щоб я поїхала? І не подумаю, ясно?!

- Та ясно, вгамуйся. Ти всі ці роки чекала, щоб повернутися і спіймати вбивцю. Назад відступати нема куди. Нам просто треба добре підготуватися, гаразд?