Глава 9

- Ну то що, так і продовжуватимеш м’яцкати свою одежину чи може підійдеш та врешті-решт обіймеш мене?

Я спантеличено дивилася на Алісу і все ще не могла повірити, що переді мною дійсно вона. Але найбільш вразила її реакція, я чомусь уявляла, що подруга не захоче мене бачити, а якщо і побачить, то уникатиме спілкування. Однак зараз дівчина щиро усміхалася, її зелені очі палали, як і раніше, а коли вони ще й почали наповнюватись сльозами, в мені взагалі все зарухалось.

- Ой, Зоряно, звідки ця нерішучість? – Аліса відійшла від своєї червоної спортивної автівки й наблизилась до мене. Як тільки подруга обійняла, мій натренований емоційний механізм дав слабину і сльози миттєво покотились по щоках.

- От тепер впізнаю нашу Зорянку. Капець, яка ж ти гарна! – Аліса крутила мене в різні боки та роздивлялася, мов експонат.

- Це я гарна? – здатність розмовляти нарешті повернулася. – Ти себе бачила? – так, моя подруга завжди була на висоті, але зараз від неї просто неможливо відірвати погляд. Вона поєднувала в собі вбивчу суміш ділової леді та фатальної жінки: підведені очі виглядали ще більш виразними, яскраві вуста п’янкими, а всі рухи – досконалими. Образ довершував елегантний тренч, височенні підбори, ну і, власне, вишукане авто позаду.

 - Гаразд, досить рюмсати. Давай краще повечеряємо, а то я сьогодні ще й не їла нормально.

Ми приїхали до ресторану, де панувала таємнича напівтемрява. Звісно ж Аліса обрала VIP-столик, щоб і затишно, і дорого, і з блиском. Так, дещо точно не змінюється.

- Ну, розповідай! Як так лондонські чоловіки? Є чому око жіноче потішити? Та й не тільки око…? – подруга у своєму репертуарі. Сумнівів майже не було, що саме з цього й почнеться наша розмова. Але, як я вже й казала, в цьому сенсі хвалитися мені нема чим. А після відвертої розповіді Аліси про власне особисте життя, я взагалі відчула себе черницею.  

Як з’ясувалося, це Юра повідомив моїй подрузі, що я приїхала та влаштувалася до їхнього слідчого відділу. Тепер зрозуміло, чого він так очі опускав, коли я попросила замість мене зустрітися з нею. Його таємнича дівчина – постійна клієнтка одного з салонів краси, що належали Алісі. Чоловік мав контакти нашої бізнеследі, ось і вирішив мені сюрприз зробити. Ну, що можу сказати, сюрприз вдався на всі сто відсотків! Та насправді подумки я дякувала Юрі, сама б точно не наважилась на цю зустріч.

Аліса розповідала, як стала тією, ким вона зараз є, а також про всі тонкощі та складнощі її справи. Залицяльників в неї, як завжди сила-силенна, але заміж подруга не поспішала, бо ледь не весь Всесвіт ще планувала захопити.

Анатолій Кирилович теж повернувся до викладання в університеті, щоправда, лише два роки тому. Він навіть декілька раз цікавився у доньки, як там моє життя склалося. Хоч я була впевнена, що вони всі спогади про мене стерли. Ось так ми й підійшли до теми, яка з одного боку продовжувала залишатися загадкою, а з   іншого – важким тягарем весь цей час лежала на моїх плечах. Помітно, що Алісі теж було незручно, але у відмовчування вона не гралася:

- Слухай, Зоряно, я не знаю, що там відбулося між вами з Льохою та…

- Тобто? Що ти маєш на увазі? – слова подруги зовсім спантеличили мене.

- Ну, як…, ви ж…, він же… добре, – Аліса видихнула, – я нічого не розумію, тому говоритиму, як є. Як тільки мій брат отямився після вибуху та й ми з батьком трохи оговтались, я одразу ж тобі телефонувати зібралась, але Льоха заборонив. Він назвав тебе брехухою та сказав, що ми дуже помилялися на твій рахунок. Брат і чути не бажав про те, щоб я хоч би просто тобі повідомила, в якому він стані. Олексій навіть радів твоєму від’їзду, а до цього, ти ж пам’ятаєш, як побивався. Йому надзвичайно важко далося твоє рішення, він і злився, і одночасно розумів, що так треба, так дійсно безпечніше для тебе. Нам всім тоді було непереливки... Брат спочатку досить швидко прийшов до тями, але потім впав в кому. Коли згадую, який він вигляд мав, лячно стає й мороз по шкірі бігає... Шлях до одужання ми пройшли неймовірно складний. В Льохи навіть траплялися провали в пам’яті, але тебе він завжди згадував і спогади ці були болісними.

- Але чому?! – я вже не могла слухати її далі. Це безглуздя якесь! С кожним наступним словом я ледь стримувала себе, щоб не лаятися на весь заклад. – Чому, Алісо? Адже я не зробила йому нічого поганого!

- Та тихіше ти! Вгамуйся! – подруга схопила мене за руки й міцно стиснула. – Брат нічого не пояснював, але його емоційний стан був ще гірший, ніж фізичний. Ми з батьком вирішили, що ви посварилися і таке інше. Послухай, а що я ще мала думати? Ти йому завжди подобалась, але бачила в ньому лише друга, тоді як він на крилах кохання вдень та вночі пурхав!

- Але ж ми не сварилися! Ми й не розмовляли сам на сам взагалі! Як ви могли мене звинувачувати, навіть не поговоривши? Не з’ясувавши істини? Ти нічого мені не пояснила, Алісо. А я весь цей час вважала, що то схиблений на голову вбивця так помстився за моє рішення навчатися в Лондоні.

Аліса на хвилину замовкла, розмірковуючи над почутим.

- Ти гадаєш, що той вбивця дійсно існував?

- Не знаю..., схоже на те. – Мені було вкрай неприємно і прикро. Чому Льоха так зі мною вчинив? Невже я аж настільки сильно перед ним завинила, щоб геть відмовитися від спілкування і навіть не дати змоги мені хоч щось пояснити?

Аліса й сама розгубилася. Виходить, брат і їй брехав? Однак менш винною я від того не стала, тож моя версія з підступним злочинцем все ще здавалася цілком реальною.