Реєстрація

Зловісне натхнення

Глава 2

Все відбувалося, наче уві сні. Поліція, швидка, розгублені викладачі й налякані студенти... Навкруги панував німий шок, бо ніхто не розумів, що змусило гострослову, самовпевнену та закохану в себе дівчину, серед білого дня вистрибнути з вікна.

Я не помітила, як опинилася на вулиці. В голові, ніби кіноплівка, постійно повертався той самий епізод. Все сталося надто швидко. Враховуючи постійні витівки дівчини, ніхто не очікував, що вона таки стрибне. Всі гадали, блонда просто глузує.

Я бачила її тіло, бачила порожні очі, а ще гірше – я навіки запам’ятаю її погляд перед тим, як вона наважилася на невиправне. Дівчина, ніби не хотіла того робити, і поглянула на всіх востаннє, щоб хтось це зрозумів та не забув! І я не забуду. Не зможу…    

Олексій весь час знаходився поряд, хоча я його майже не помічала. А ось Аліса ненадовго зникла кудись. Та коли з’явилася, гарної новини не принесла, бо всіх свідків скоєного викликають на допит.

 

Дев’ята година ранку. Я з кавою в руках сиджу в місцевому відділенні поліції в черзі на допит як свідка. Вночі я очей так і не змогла стулити. Ще й нервове напруження ніяк не полишало. Всі, хто зі мною чекав в напівтемному коридорі, мовчали. Кожний знаходився десь далеко у власних роздумах.

Мене викликали наступною. Я потрапила в простору кімнату, в якій зловила вже знайомий аромат агарового дерева, а ще трохи тютюну. Ну, хто ж, як не він! Не встиг вчора слідчий покинути наш університет, як довелося вертатися назад. Тільки вже не лекцію читати…на жаль…

Назар Васильович якийсь час уважно дивився мені в очі, а коли я першою відвела погляд, запропонував присісти за стіл напроти нього.

Ваші документи, будь ласка. 

Я простягнула назустріч свій паспорт.

-  Формальності, Зоряно Георгіївно, – і знову почав пильно вдивлятися в моє обличчя.

- Добре, я ознайомлю вас з вашими правами…

- В цьому немає потреби. Мені чудово відомі мої права.

У слідчого спалахнули очі:

- А, ну так. Найкраща студентка на курсі, звісно. Тоді перейдімо безпосередньо до справи?

Я нічого не відповіла, просто кивнула в знак згоди.

Мене попросили розповісти все, що я бачила, коли сталася та жахлива подія. Якщо чесно, не думала, що буде так складно переповідати. Назар Васильович щось поступово друкував у своєму темному ноутбуці, раз за разом обпікаючи глибоким поглядом. А коли я закінчила, він застиг і вкотре почав мене сканувати. Незатишно було, хотілося скоріше покинути цей кабінет.

- І все? Кінець?

Я знову нічого не відповіла, а тільки кивнула. Хоча сумніви в голові не вщухали. Аж раптом чоловік закрив ноутбука, склав руки в замок і підступно примружився. Мене миттєво прикувало до стільця.

- Ви точно все мені розповіли, Зоряно Георгіївно?

Від його тихого голосу перехоплювало подих. Він справді бачив мене наскрізь. Бо про хлопця, який вклав однокурсниці пігулки в руки, я поки не сказала. А чому? Й сама не знаю.

- Що вам не дає спокою, поділіться?

- Чого ви так вирішили?

- Інтуїція.

Напруження зростало. Я почала перебирати пальцями, тікаючи від його шаленої енергетики. Гаразд, досить! Видихнула і вгамувалася:

- Ви вже отримали результати розтину?

- А навіщо вам це знати? – Назар Васильович з цікавістю підсунувся ближче.

- Бо я гадаю, що вона не хотіла закінчувати… самогубством. – Після цих слів чоловік одразу підхопився, замкнув двері на ключ і з серйозним виглядом знову вмостився у своє крісло.

- Я вас уважно слухаю. Тільки цього разу нічого не приховуйте.

І я таки розповіла про загадкового хлопця з пігулками. І про останній погляд, який ще довго бачитиму в кожній наступній блондинці. Слідчий, на диво, поставився серйозно до моїх слів, хоча це всього лише припущення. А потім взагалі повідомив, що в тілі Анни, так звали загиблу, справді виявили залишки психотропних речовин. Але те, що я почула далі лише підтвердило мої сумніви. В тих пігулках, які знайшли в її речах, не було складників, що  так сильно вплинули на психічний стан дівчини. Вони лише давали відчуття спокою та розслабленості та аж ніяк не перетворювали мозок студентки на бомбу, що пульсувала, а потім вибухнула і змусила її стрибнути. Гидота потрапила в організм Анни з іншого джерела. І не просто потрапила, а затьмарила їй розум.

Назар Васильович попросив мене спробувати скласти фоторобот незнайомого хлопця. Через декілька хвилин ми перемістилися в іншу кімнату до спеціального комп’ютера. Коло нього сидів усміхнений бородатий чоловік з променистим поглядом і доброзичливим виразом обличчя. Ми вовтузилися втрьох близько години, коли на моніторі нарешті з’явився портрет молодика. Добре, що я володію гарною фотографічною пам’яттю. Мені достатньо тільки раз побачити, щоб тримати образ в голові. Нехай це всього лише маленька зачіпка, але слідство повинно опрацювати всі варіанти.

Ми зі слідчим зупинилися коло дверей. Я дуже хотіла наважитися дивитися йому в очі прямо та довго, як і він це робить, але виходило лише уривками. Чоловік перший порушив тишу:




Поскаржитись




Використання файлів Cookie
З метою забезпечення кращого досвіду користувача, ми збираємо та використовуємо файли cookie. Продовжуючи переглядати наш сайт, ви погоджуєтеся на збір і використання файлів cookie.
Детальніше