Пролог

Пролог

Біляве пасмо довго гладитиме вітер,

Пихату посмішку за мить вгамує сталі тінь,

Засне і той, хто перший знає про новини в світі,

Та не втече моторний, що листи відносить в далечінь.

Заплющить, раптом, легінь хитрі очі,

Та, що поради сипле, в рота набере води,

А переслідувач спіймає блискавку охоче,

Навіть уважні слухачі не знайдуть назад сліди.

....

Цікаво, скільки часу я граюсь цим клаптиком паперу зі страшними словами на ньому? Годину? Дві? Може, три? А то й всі чотири. Збирався ж сьогодні раніше додому, там чемпіонат і Сильвія, напевне, вже зачекалася у батьків, мала кудлата чудасія завжди виглядає гостинця, а в мене тільки на вихідні й виходить її забирати.

І головне, всі ж справи закінчив! Уява малювала перед очима картину тихого спокійного вечора в товаристві моєї великоокої захисниці, келиха червоного і, власне кажучи, телевізора. Так, телевізора, хай йому грець! Я вже й забув, що він в мене взагалі є вдома. Але сталося не так, як гадалося. Старший лейтенант несподівано поклав на стіл вітання з минулого. Моє обличчя вмить закам’яніло, адже я добре пам’ятаю, чим скінчилася поява цього «віршика» попереднього разу. Пітьмою. Суцільною невгамовною пітьмою. Стільки смертей, бентежних подій, плутанини й боротьби, але слідство все одно ганебно програло. Тоді ми вперше так осоромилися. І ось зараз знайомий посмак поразки знову повернувся.

Збирався ж сьогодні раніше додому...