3. Фінансовий дефолт

Це був поворотний момент. У вісімнадцять Катя не просто стала повнолітня – вона отримала право сказати «ні». Коли Тамара дізналася, що Катя вступила на бюджет і має гуртожиток, вона нарешті зробила те, на що не наважувалася роками: перекрила фінансовий кран, який живив паразитичне життя Оксани та Толі.

Це сталося через тиждень після зарахування. Катя прийшла до квартири, щоб забрати останні речі – старі підручники та татів довідник. Атмосфера вдома була не просто напруженою, вона була вибухонебезпечною.

Оксана сиділа на кухні з роздруківкою з банку, її обличчя нагадувало грозову хмару.

– Де гроші, Катерино? – голос тітки був тихим, але в ньому чулося шипіння змії. – Мати не прислала переказ. Вже третій день затримки. Телефон поза зоною. Ти щось знаєш?

Катя спокійно складала книжки в рюкзак. Вона відчувала дивну легкість. Центр тяжіння нарешті стабілізувався.

– Знаю, – відповіла вона, не обертаючись. – Мама більше не надсилатиме гроші вам. Відсьогодні вона надсилає їх мені. На мій власний рахунок.

У кухні запала мертва тиша. Навіть Толя перестав жувати бутерброд. Оксана повільно піднялася зі стільця, її очі звузилися до щілин.

– Ти що... ти що собі надумала, дівчисько? – закричала вона, переходячи на вереск. – Ми тебе шість років годовали! Ми ділили з тобою останнє! А ти вирішила матір проти нас налаштувати? Ти знаєш, скільки я на тебе здоров'я поклала? Та ти по гроб життя нам винна!

– Ви нічого зі мною не ділили, Оксано, – Катя нарешті повернулася і подивилася тітці прямо в очі. – Ви продавали мені кожен метр цієї квартири за ціною золота. Ви забирали гроші на мої чоботи, щоб купити Максиму приставку. Ви брехали мамі, що я сита, поки я доїдала хліб з сіллю.

– Ах ти ж дрянь вдячна! – Толя підхопився з місця, але Катя навіть не здригнулася.

– Сядьте, дядьку Толю, – холодно кинула вона. – Я більше вас не боюсь. Я офіційно доросла. Я маю право жити в гуртожитку, і я маю право вимагати перевірки того, як ви розпоряджалися маминими коштами всі ці роки. Мама теж нарешті прокинулася. Вона знає правду про Світланчине пальто і про ваші «комунальні борги», яких не існувало.

Коли Катя сказала: «Мама надсилає гроші мені», повітря в кухні наче викачали насосом. Оксана, яка щойно була господаркою всесвіту, раптом стала схожа на здуту повітряну кульку.

Катя дивилася на тітку й дивувалася: як вона могла роками боятися цієї жінки? Оксана виглядала жалюгідною. Її лють була не силою, а слабкістю паразита, який втратив господаря.

«Вони пахнуть не просто тютюном, вони пахнуть страхом перед роботою», – подумала Катя.

Коли Толя підхопився, Катя відчула дивний спокій. Її внутрішній «гіроскоп» тримав рівновагу ідеально. Вона бачила кожен міліметр бруду на його шкарпетках, кожну крихту на столі – і це більше не чіпляло її. Вона вже була поза межами цієї атмосфери. Вона вже була в польоті.

Оксана виглядала так, ніби її вдарило струмом. Роками вона тримала Катю в страху, маніпулюючи її любов'ю до матері. Але тепер цей зв’язок став її силою, а не слабкістю.

– Вимітайся! – просичала Оксана. – Щоб ноги твоєї тут не було! І не думай, що ми це так залишимо. Квартира моя!

– Квартира поки що ваша, – спокійно підхопила рюкзак Катя. – Але повітря в ній більше не моє. Дихайте ним самі, поки не задихнетеся від власної жовчі.

* * *

Катя відвела погляд від вікна машини й подивилася на свої долоні. Минуло десять років. Тоді, у вісімнадцять, їй здавалося, що вона назавжди закрила ці двері. Але «соціальна іржа», як називав такі випадки Мишко, завжди намагається повернутися.

– Знаєш, про що я думаю? – запитала вона чоловіка, поки вони чекали на зелений сигнал світлофора.

– Про те, що Оксана ніколи не вміла рахувати далі свого гаманця? – припустив Мишко, накриваючи її руку своєю.

– Про те, що вони вважають мою дитину своєю «новою квитанцією», – Катя стиснула його пальці. – Вони думають, що якщо мама більше не шле їм євро, то тепер це маю робити я. Бо я «вдало вийшла заміж» і «вдало побудувала кар’єру». Вони не бачать конструктора. Вони бачать тільки гаманець з моїм обличчям.

– Тоді нам доведеться показати їм зуби, – серйозно сказав Мишко. – Павло вже надіслав копію запиту в архів. Катю... там є цікава деталь щодо підпису твого батька на документах про передачу квартири. Здається, твій тато був шульгою?

Катя завмерла. – Так. Він усе робив лівою. Навіть креслив.

– Ну от, – Мишко хижо посміхнувся. – А в акті приватизації на користь Оксани нахил літер – чітко правосторонній. Ми не просто захистимо Матвія. Ми заберемо у них все, що вони вкрали у тебе в десять років.

Катя відчула, як усередині все стає на свої місця. Це була не просто помста. Це був фінальний розрахунок надійності її життя.

* * *

Катя знала, що їй немає на кого покладатись. Є тільки вона.

• У мене є я. Ми – впораємось!

І хоча, маминих переказів було достатньо для життя – Катя хотіла допомогти мамі. Тому, у вільний від навчання час, працювала офіціанткою. Зарплатня не велика, але цього якраз вистачало на канцелярію.