Те, що "Важливо"

Грозбі їхав в автомобілі за містом. Його погляд був сконцентрований на дорозі. Він з Сантою провозився в архівах кілька годин, і ще кілька він провів у відділі кадрів та кабінеті пана Леона. Звісно, його б не пустили у два останні місця, проте Санта зі своїми магічними штучками дуже допоміг та Джеймс який на кілька хвилин вимкнув камери. 
Хоч вже була ніч, проте він мав зачіпку, навіть не так, він мав підозрюваного. Якщо він і цього разу помилиться, то Діана постраждає без причини. Він не міг цього дозволити. 

Автомобіль зупинився за містом біля будинку. Двигун та фари вимкнулись.  Грозбі вийшов з машини.
-    Пане Клаус, чекайте мене тут. 
-    Я з тобою.
-    Ні, це може бути небезпечно. Я сам.
В будинку було вимкнене світло, господарі вочевидь спали.
Грозбі натягнув на руки шкіряні рукавички та обережно проскочивши через паркан, підбіг до великого хліва. На ньому був навісний замок.
«Треба було взяти з собою Санту, – подумав він про себе» 
Роззирнувшись довкола, він побачив металеву трубку. Увіткнувши її в вушко  замка, він вперся ногою у двері та потягнув за трубку як за важіль.
«Господи, що я роблю. Мене ж посадять якщо я не вгадав» 
 Старий засув почав тріщати й вирвався зі шматком дерева. Грозбі нервово глянув на будинок. Здається ніхто не почув.
Обережно відкривши двері, він зайшов всередину. Він не побачив як в будинку увімкнулося світло.
Рухаючись в темряві, він увімкнув неяскравий ліхтар та підсвітив вперед. 
Олені труснувши головами схвильовано піднялися на задні ноги та зафиркали.  Дзвоники на їх віжках затряслися та задзенькали.
-    Шшш, тихо-тихо, – Грозбі поклав долоню на переднього оленя і той задихавши повільніше, заспокоївся та почав принюхуватись до нього.
Грозбі й сам не помітив як почав пахнути печивом та ялівцем і вочевидь олені почули знайомий запах. 
Грозбі пригнувшись підійшов до саней. Це були вони, це ті самі сані. Він не прогадав.
Грозбі швидко витяг телефон. 
-    Не раджу вам цього роботи, детективе Грозбі. 
Біля воріт стояв лисий чоловік. Його тінь від місяця лягала на весь хлів. Револьвер був направлений на детектива. 
-    Том Голдвік, - Грозбі повільно опустив телефон. – Або ж, прибиральник у відділку.
-    Це було ідеальне пограбування, - чоловік насупив брови, проте з ноткою цікавості. - Як ти дізнався, що це я? 
-    Все просто. Я спочатку не розумів, як злодію вдається так грабувати, щоб уникати поліції та доказів. Я припустив, що хтось знає про наші кроки. Ви як прибиральник, мали доступ до кабінетів усіх співробітників, включаючи й мій. Ви знали що ми маємо на злодія. Проте я відкинув одразу ці здогадки. Я справді спочатку підозрював Діану, вона підходила під всі докази, крім одного. Де вона могла ховати сані після злочинів. Я знаю, що вона живе у квартирі на іншій вулиці, тому я сумнівався. І ось після нашої зустрічі на даху, ви запанікували, що я можу вас викрити, особливо тоді, коли я познайомився зі справжнім Санта Клаусом, тому підклали їй печиво з кабінету на місце злочину та поклали в її кабінеті награбоване з цього будинку.  Для вас, як для прибиральника зробити це було не важко, а ще з вміннями Санти, так взагалі простіше простого. І ось, тоді я й звернув увагу на вас. Підроблена довідка де приховано, що ви сиділи за крадіжку і той факт, що ви живете за містом. 
-    Все одно було неможливо здогадатись що це саме я. Це міг бути хто завгодно.
-    Так, насправді підозрюваним був сам голова відділку, пан Леон, він теж мав заміський будиночок і лише одне алібі коли відбувалися всі пограбування. Проте мене переконав той факт, що у вас не було жодного алібі. Фінальним доказом було те, що вперше на пограбування ви пішли одразу після роботи, навіть не переодягнувшись. І тому залишився хоч і незначний, проте характерний запах мийних реагентів, який і відчула маленька дівчинка Ліза, яка вас застала. 
-    От чорт, – чоловік на мить ледь опустив револьвера та задумався, Грозбі не міг побачити вираз обличчя через темряву яка на нього падала, проте він знову направив револьвер на Грозбі. - Ха, я й справді тоді поспішив. 
-    От тільки я не розумію, навіщо було підставляти Діану, ви ж все одно б продовжили грабувати і її б відпустили. 
Том задоволено усміхнувся.
А навіщо мені тоді ці сани? Я можу літати в інші міста. Алібі в мене є, грабіжник затриманий, а я продовжую свої справи в інших місцях. 
-    Як ви тоді змогли їх здобути? 
-    Це подарунок долі. Я прогулювався вулицями й ледь не погубив очі, коли побачив справжнього Санту. План вистрелив в голові, ніби ось цей револьвер. Я всього-на-всього стукнув його пляшкою. Тепер у мене ідеальні засоби грабіжника. Хто б міг подумати, що я буду кращим грабіжником у світі в санях Санти. 
-    Ні, вже не будете.
-    Е ні… - том виставив вперед револьвер, - такий шанс не кожному трапляється. І ти не такий важливий, ніж ці сани й ця шуба. 
 Грозбі ковтнув.
-    Я думаю, ти приїхав сюди сам, нікого не попередивши. Тебе не знайдуть, а мене тут вже не буде, хе-хе-хе, – барабан на револьвері прокрутився, зарядивши його.
-    Томе… 
Над чоловіком піднялася пляшка і пролунав удар. 
Том звалився непритомний на землю. 
Грозбі, важко дихаючи, глянув вперед.
-    Санто? 
-    Ха, отримав ріжок! Божечки, - сказав дід, відкидаючи з руки те що вціліло з пляшки та взявся в боки, - краще цього не знати дітям, чим займається Санта Клаус. Але, чорт забирай, було приємно. 
Грозбі кліпнув кілька разів та потім щиро засміявся. 

Олені тупцяли копитами на вулиці в бажані зірватися з місця. 
Санта порпався біля саней, підготовляючи їх в дорогу. 
-    Ось, пане Клаус, - Грозбі простягнув мішка та червону шубу, - я знайшов їх в будинку. Там же ж і все награбоване. 
-    А ну, допоможи мені - дід виставив руки. - Давай. Ось так. О, як добре повернутися до своєї ролі. 
-    То куди ви тепер? 
-    Як куди, мене діти чекають, завтра ж Різдво. В мене вже горять всі дати, ще треба купу всього підготувати.
Глянувши в сторону, вони помітили в далечіні світло сирен поліції. 
-    Вам час, не можна, щоб вас тут помітили. 
Санта швидко заправив одяг, причепурився та надів капелюха. 
-    Дякую тобі хлопчику. Тобто, детектив Грозбі. Дякую, за все, що прихистив, що допоміг, що повірив мені. Скажу чесно, одна з кращих відпусток. З радістю б повторив.
-    Я не проти, - усміхнувся Грозбі. - Дякую і вам. Ви зробили для мене набагато більше, ви були мені за цей час як батько, - він зніяковіло відвів погляд від Санти. – Я був щасливий приходити до дому, та вставати зранку. Ви давали мені наснаги та радість. Ви знову змусили мене повірити у Різдво. Чесно кажучи, хоч я не писав вам цього, бо знав, що це неможливо, проте я хотів кожного Різдва, щоб повернувся батько. Хоча б на день, дав пораду, обійняв. Ви й тут виконали моє бажання. 
Санта пом’явся на місці та усміхнувся.
-    Я ж Санта. Хоча, чесно кажучи, мені було приємно гостювати й допомагати тобі. В мене ніколи не було дітей, проте… ця роль мені дуже сподобалася.
-    Можна…вас обійняти?
Санта розквітнув усмішкою.
-    Хех, ще й питаєш.
Санта підійшов ближче. Грозбі відчув міцні чоловічі обійми, ті які йому не вистачало. Його руки понеслись вперед та притиснули Санту до себе.
-    Ох, святі цукерки, – Санта підняв голову. – Мене ж помітять.
-    Так, – Грозбі стрепенувся слідом. – Давайте швидше.
Санта вліз в сані та взявся за віжки. 
-    О, ледь не забув, - він нагнувся в сані та піднявшись, вручив Грозбі подарунок.
-    Це мені? - здивувався він. 
-    Так. Більше не губи, воно скоро знадобиться, - він всміхнувся та вдарив у віжки. – Не знаю, може… для Діани? Хей-я. 
Олені як один рушили вперед здіймаючи сани в повітря. 
-    Щаслииивогоооо Різдва Грозбіііі. Хо-Хо-Хо… 
Сані піднялися все вище, поки не зникли з вигляду. 
Грозбі провів сани поглядом, та з цікавістю відкривши подарунка, він нервово вдихнув. Всередині лежала коробочка з його каблучкою, яку він викинув. 
Він накрив кришку подарунка на місце та глянув з посмішкою на небо. 
-    Щасливого Різдва Санто.