10. Те, що кожному з нас потрібно.

— Спочатку охолонь, — замість вітання, сказав Даріас, щойно побачив Еліанору, у якої ледь пар з вух не йшов від злості.

— Охолонути? — легкий істеричний сміх вирвався з її губ, — ти! Ти все знав за дзеркало! — в неї ледь зуби не заскрипіли від того, як міцно вона їх стиснула.

— Знав, — погодився Лейстер.

Вальдестріс розлючено штовхнула його руками в груди.

— Ти. Мав. Мене. Попередити!

Еліанора ще чотири рази штовхнула Даріаса в груди, але її імпульсивність не порушило його холодного спокою. Навпаки, він стояв, як стіна, приймаючи удари Еліанори, наче вони були для нього лише легким доторком. Його обличчя залишалося майже невимушеним, однак у темних очах промайнуло щось гостре, майже небезпечне. Він дозволив собі лише короткий, напружений вдих, і це було єдине, що видавало його справжні емоції.

— Я не міг прямо тобі сказати про випробування, — його голос звучав тихо, але кожне слово вібрувало стриманою силою. Його тон видавав нервове напруження, яке він ретельно приховував, але все ж здавалося, що в цих словах була капля жалю.

— Якого дідька?! — її голос бринів від злості, зриваючись на злісні нотки, що відлунювали від стін. Вона відчувала, як її руки тремтять від гніву, і ця слабкість лише більше її дратувала. По шкірі Еліанори пробігли холодні мурашки, і серце калатало в грудях від змішаних емоцій - гніву, зради та відчуття небезпеки. Її обличчя було напруженим, погляд палав обуренням, а долоні ще пам’ятали твердість його грудей, коли вона штовхала його з усієї сили.

Даріас лише нахилився до неї ближче, щоб його слова досягали її вуха, але нікуди далі. В його очах проблиснула непохитна рішучість.

— Тихіше, твоя кімната може мати вуха, — прошепотів він, нахилившись так близько, що вона відчула його дихання на своїй шкірі. Це лише додало їй злості, наче він, навіть у цій ситуації, хотів тримати контроль над нею.

Не гаючи ані секунди, Еліанора зібрала всю свою магічну силу, що вирувала в ній, як буревій, і змахнула долонею в повітрі. Простір перед нею розірвався сяйвом порталу, що завібрувало, наче спалах блискавки. Її пальці мерехтіли сріблястим світлом, коли вона штовхнула Даріаса до сяючого вихору, не звертаючи увагу на те, що він заледве встиг ухопитися за край порталу, аби не впасти повністю всередину.

Лейстер похитнувся назад, але його обличчя залишилося непроникним, навіть коли він втратив рівновагу на мить, проходячи крізь сяючий портал. Його обриси розчинилися в мерехтливому світлі, що мов зіткане зі срібних ниток, струмувало, огортаючи його постать. Еліанора слідом кинулася у портал, ледве стримуючи гнів, який кипів у ній.

Опинившись на іншій стороні, вони потрапили в невелике приміщення, яке Еліанора підготувала для себе як прихисток під час небезпечних ігор у палаці. Воно було заховане у нижніх частинах вежі, де рідко ступала нога людини. Високі стіни з темного каменю, вкриті чарами захисту, розсипали навколо слабке світіння, а єдине вузьке вікно пропускало холодне місячне світло, яке падало на кам'яну підлогу.

Даріас ще не встиг озирнутися, як відчув сильний удар в груди - Еліанора вкотре вдарила його, змусивши трохи зігнутися вперед, хоча він і залишався нерухомим, наче врослим в підлогу. Його очі мали тепер колір мокрого асфальту, та сталевий спокійні, зустріли її розлючений погляд. Він не знав в якому світі вони опинилися, і що це було за місце.

— Зрадник, — прошипіла вона, її обличчя було перекошене гнівом, а щоки спалахнули рум'янцем. Вона ледь дихала, її плечі тремтіли від стримуваного обурення. В кімнаті повисла важка тиша, немов навіть повітря застигло від напруги, що заповнювала простір між ними.

— Я не зраджував тебе, — сказав Даріас, обережно, намагаючись тримати рівний тон. — Але я не мав права розкривати суть випробування. Це було б... — він на мить зупинився, шукаючи слова, але в його очах не було й тіні каяття, — проти наших домовленостей. Вибач, але я не міг ризикувати.

Він відвернувся, озираючись навколо, вдихаючи затхле повітря підземного приміщення. Його рука мимоволі потяглася до стіни, намацуючи одну з чарівних гравюр, ніби намагаючись переконатися, що вони справді в безпеці.

— Домовленостей? — вона майже хрипіла від стримуваних емоцій. — Наші домовленості передбачають взаємну допомогу, Даріасе! А не те щоб ти мене кидав напризволяще перед чортовим дзеркалом!

— Це не просто дзеркало, — відповів він, підвищуючи голос, але швидко опанував себе, ховаючи гнів за крижаним спокоєм. — Це один із найсильніших артефактів, що залишився після давніх магів. Воно показує не просто твої страхи. Воно викриває твою справжню сутність, приховану навіть від самої себе. Імператор на передодні всіх зібрав, і оголосив про випробування. Якби я сказав, тебе б відразу виключили. — Він знову повернувся до неї, стискаючи кулаки, його очі блищали у світлі магічних символів на стінах. — Якби я попередив тебе... це б нічого не змінило. Це випробування створене, щоб виявити слабкості. Твоє минуле не мало уникнути цієї перевірки, — його голос став тихішим, майже лагідним, ніби він намагався згладити гострі кути їхньої розмови. — Але ти пройшла його. Ти встояла. І тепер ти знаєш, що здатна боротися навіть з тими тінями, які переслідують тебе. Я вірив, що ти впораєшся, адже окрім тебе самої, ніхто не бачить, що в тому клятому дзеркалі.

— І ти думаєш, це мене заспокоїть? — її голос зірвався на шепіт, у її очах блиснули сльози, хоча вона швидко їх стримала. Вона розуміла, що він не бажав їй зла, але відчуття зради не полишало її. — Ти мав придумати спосіб, як мені все розповісти! Трясця, якби не вчасне втручання імператора, я б провалила те випробування.