5. Перший етап

Як тільки відчуття пекучого погляду на її спині трохи послабилось, вона рушила до Даріаса, який надто вжився в роль лорда Ронена Вальтеруса. Він спостерігав за всією сценою із далекого кута зали, але й випивку не оминав. Скільки він випив склянок рому, тяжко було сказати. Еліонорі хотілося насварити свого союзника, та змоги вона не мала.

Вигляд Даріаса був абсолютно спокійний, навіть самовдоволений, але в його очах крім зацікавленості, був надто помітний блиск - від випитого алкоголю.

— Як справи, леді Морвен? — прошепотів він, кривлячи губи в іронічній посмішці, коли вона підійшла.

Його губи продовжували помітно кривитися, наче він вже знав, що Еліанора впоралася, але йому вкрай було необхідно їй дошкулити, вкусити бодай чимось.

— Я б сказала, що наша маленька гра щойно перейшла на новий рівень, — відповіла вона тихо, оглядаючи залу, щоб упевнитись, що їхня розмова залишиться непомітною й не приверне зайвої цікавості.

Даріас уважно подивився на неї, помітивши ледь помітну напруженість у її погляді.

— Щось не так? — він підняв брову, — імператора не вразила твоя краса? Не приділив уваги, стільки, скільки хотілося? Потрібно шрам було показати, запевняю, весь вечір він би був зайнятий лише тобою.

— Ти забагато випив. Верзеш дурниці, — спокійно відповіла Вальдестріс не реагуючи на його провокації. — Німріан - імператор у всій своїй красі. Він не знає хто я, але точно відчуває, що за моєю посмішкою щось приховується, — вона перевела подих, пригнічуючи хвилювання. — Він точно вже зацікавлений мною більше, ніж я б хотіла.

Даріас обдумав її слова, нахилившись ближче.

— Це і добре, і небезпечно одночасно, Вальдестріс, — Лейстер схаменувся, і більше не пустував. Мов її холодна розсудливість подіяла на нього витверезником. — Ти маєш бути - центром уваги, а це значить, що його охорона не буде так пильно стежити за іншими гостями. — Його рука ледь торкнулася її плеча, ніби для того, щоб підбадьорити, а не зайве доторкнутися до неї. — Можеш використати це. Але обережно.

Еліанора кивнула, розуміючи, що їхні шанси втілити план у життя зростають. Однак вона відчувала, що грати з імператором не так легко, як вона очікувала, він також грає у свою гру, змінюючи правила на ходу. Він справді був зацікавлений в пошуку імператриці, його питання лише підтвердили її здогадки.

— Я повинна ще більше привернути його увагу, — прошепотіла вона, пригнічуючи тремтіння в голосі. — Відбір претенденток вже розпочато.

Даріас усміхнувся, його очі заблищали у світлі свічок.

— Тоді настав час показати, на що ти здатна, леді Морвен. Але пам'ятай: не лише імператор буде пильно стежити за тобою сьогодні. Можливо, він не єдиний, хто хоче отримати цінний трофей, — з цими словами він легко кивнув у бік кількох загадкових фігур, які стояли на іншому кінці зали. — На них маскувальні артефакти. Забагато маскувальних артефактів.

Еліанора подивилася на цих людей: вони були одягнені в чорні мантії, і, хоч обличчя їх були приховані, вона відчула щось небезпечне у їхній присутності. Це було нагадуванням про те, що цей вечір був випробуванням не лише для неї.

— Тоді не будемо втрачати часу, — вона посміхнулася йому, випрямившись і готуючись до нового етапу плану. — Ти правий, час показати свою найкращу гру. І виграти її, принаймні на цьому рівні!

Вона рушила до центру залу, де серед світла й музики, під магічною завісою, починався вирішальний акт цього божевільного спектаклю. Вальдестріс, впевнено крокувала до центру зали, де починався відбір претенденток. Танці скінчилися, і всі гості тепер спостерігали за влаштованим відбором.

Її кожен рух був граційним, як у майстерній танцівниці, що рухається по лезу між інтригами й спокусою. Її мета полягала не лише у тому, щоб привернути увагу імператора, а й у тому, щоб стати незамінною для нього, створити враження жінки, без якої він не уявлятиме свого майбутнього.

Коли вона досягла центрального майданчика, де відбувався відбір, імператор вже спостерігав за дійством зі свого трону, його постава випромінювала хижу самовпевненість. Інші жінки також вишикувались, кожна з яких була прекрасна по-своєму, та жодна з них не була настільки небезпечною, як Еліанора.

Естар пройшовся поглядом по всіх претендентках, але більше ніж одна секунду ніхто не отримав. та коли Еліонора потягнулася рукою до маски, на її губах з'явилася посмішка. Імператор дивився на неї в очікуванні.

Хвилина. Дві. Три. Вона прибрала руки від обличчя так і не знявши маски.

— Леді Морвен, — обурливо пролунав голос Німріана, в залі вже давно стихли всі розмови. — Ви вирізняєтеся з-поміж інших не лише своєю присутністю, — він вказав поглядом на її сукню, яка власне порушувала нібито встановлений дрес-код - всі відтінки жовтого, а потім його погляд зупинився на не знятій масці, — але й сміливістю. Чи справді ви вважаєте себе гідною претенденткою на місце поруч зі мною?

Його слова були завуальованим випробуванням. Питання яке він задавав кожній претендентці. Його очі, тепер холодніші, ніж кілька хвилин тому. Естар наче намагалися побачити її справжню сутність. Еліанора розуміла, що імператор зважує її кожен крок і слово.

— Ваша Величносте, — промовила вона, схилившись у легкому реверансі, відчуваючи, як всі погляди звернені на неї. — Я не претендую на те, щоб бути найкращою серед інших. І прийшла сюди не демонструвати свою красу чи вихвалятися титулом. Я прийшла сюди тому, що знаю, що можу стати тією, хто допоможе вам зміцнити вашу імперію та надати їй нової сили.