11

Глава 11

Єремія провела довгу та безсонну ніч. Вона не могла зімкнути ока, тому крутилася у ліжку аж до самого ранку. Дівчина не знала, що їй принесе завтрашній день. Яким він буде? Які ще удари приготувало їй життя?

Збираючись на роботу Мія почувалася так ніби її добряче відлупцювали боксерськими рукавичками. Усе тіло нило й голова розколювалася навпіл. Одна надія на каву, але в даній ситуації потрібне диво. 

Приглядатися до себе у Мії не було бажання. Дівчина одягла звичайні джинси й сорочку, яку одразу застебнула на усі гудзики. Зібравши волосся у хвіст Єремія кинула сумку на плече й взувши кросівки вийшла з квартири. 

З кексами нічого не вийшло, тому їй знову буде соромно перед дітьми, але завтра вона спече їх обов'язково чого б це не коштувало.

На дворі  накрапував легенький дощ. Нічого не вдієш осінь примхлива пора року. Ховаючись від вітру Єремія попрямувала до автобусної зупинки. 

-- Доброго ранку, Єреміє! -- прозвучало привітання з опущеного вікна темного позашляховика. 

Якби Мія не почула свого імені точно б навіть не подумала, що це до неї звертаються. За п'ять років таке з нею вперше. 

Глянувши краєм ока у бік автомобіля Єремія побачила вчорашнього негідника через якого був зіпсований сюрприз для діток. 

А його яким лихом сюди принесло?

-- Доброго! -- не дуже привітно відповіла Мія, продовжуючи рухатися до зупинки. 

-- Єреміє, це просто удача. Вас мені сам Бог послав. 

Марк пригальмував, а потім зупинив авто так, щоб Мія не мала ходу. Вискочивши з-за керма він зупинився просто перед її носом. Чоловік передбачив, що Мія може не захотіти спілкуватися з ним. 

-- Ви що собі дозволяєте? Чому вважаєте, що маєте право робити все, що заманеться? Дайте пройти! -- злилася Мія, але Марк навіть не думав пропустити дівчину.

 -- Чому ви тут? Що вам від мене треба? -- прямо запитала Єремія, відступивши крок назад. Очі дівчини вмить запалахкотіли гнівом. 

-- Спокійно, Єреміє! Прошу не поводьтеся так, ніби на вас напав маніяк. 

--  Маніяки ранками нікого не переслідують. Вони вечорами полюють на своїх жертв. А от чому ви мене переслідуєте я не розумію? -- скривилася Мія й нагородила Марка непривітним, хмурим як сьогоднішнє небо поглядом. 

-- У нас з вами є одна незавершена справа. Саме тому я їду до дитячого будинку. 

-- Щасливої дороги! -- Сказала Єремія й спробувала обійти настирливого чоловіка який чомусь викликав у неї масу суперечливих емоцій. 

-- Нам по дорозі. Сідайте до авто і я розповім вам про свій задум, -- попросив Марк, вказавши рукою на дверцята. 

-- Ні! Я нікуди з вами не поїду. Люблю автобуси і терпіти не можу круті позашляховики. 

-- Ви таки дивна дівчина. Кажу ж, що нам по дорозі. І я не збираюся вас кусати. Просто вчора я зіпсував дітям свято, яке ви намагалися влаштувати. Мені стало ніяково і я вирішив, що потрібно все виправити. На задньому сидінні у мене коробка з кексами. Між іншим, з домашньої пекарні. Мене запевнили, що на смак їх і не відрізнити від  домашніх. 

-- Ви це все розповідаєте мені, тому що хочете пригостити кексом? Якщо так, то я не голодна, -- з  недовірою запитала Єремія. 

Раптом їй спало на думку, що за нею можуть стежити репортери, щоб знову облити брудом. Дівчина ще більше злякалася, адже поряд з нею стоїть чоловік. Звісно, що той хто читав ту статтю і знає її особисто може навигадуватипро неї нової брехні. 

-- У вас язик гостріший за мого ножа. Ви завжди так реагуєте, коли вам намагаються допомогти або коли просять вашої допомоги? 

-- Облиште й нарешті припиніть прикидатися дурником. Скажіть чесно, на кого ви працюєте? 

-- Сядьте до машини, Єреміє... Будь ласка...

Марк нагородив дівчину таким поглядом, що та сама від себе  не очікуючи підійшла до авто й сівши на переднє сидіння, гримнула дверима чим викликала радісну посмішку у Зубровського. Він саме цього й домагався. Обійшовши автомобіль чоловік сів за кермо й завів двигун. 

-- Ви на конкурентів мого батька працюєте? Це ви причетні до статті про мене? 

Мія намагалася триматися стійко, але голос її тремтів. 

-- Не розумію про що ви кажете. Я лише хотів, щоб ви допомогли мені.

-- І ви не знаєте хто я така? Мого прізвища не знаєте? -- підозріло запитала Мія. 

-- Ми ж з вами лише вчора познайомилися, але якщо у вас виникли якісь проблеми я можу допомогти розібратися з ними. 

-- Не потрібно! Просто більше ніколи не потрапляйте мені на очі. Я не хочу, щоб у мене були проблеми з чоловіками. 

Марк вирішив, що зараз не час розповідати хто він такий, а тим паче про те, яку саме роль  зіграв у житті Єремії. Він бачив, що Мія налякана тому вирішив зачекати до того часу, поки вона зрозуміє, що він їй не ворог. 

Та в глибині душі Марк Зубровський добре розумів, що мовчить він, тому що боїться сказати Мії, що причетний до того, що з нею трапилося п'ять років, а також  до того, що відбувається тепер. 

-- Я збираюся випити кави на АЗС. Хочу й вас пригостити, але не знаю яку ви любите. 

-- Дякую! Я сама себе пригощу кавою, -- відповіла Мія, навіть не глянувши на Марка. 

-- Як забажаєте! Та сподіваюся ви не відмовитесь допомогти мені з кексами? 

-- Не відмовлюся!

Єремія не могла проігнорувати те, що Марк намагається виправити ситуацію. Інший на його місці вже давно забув би про нещасних сиріт, а цей везе їм кекси. Його вчинок викликав повагу. Глянувши з-під лоба на Марка Єремія вже знала чим саме займеться сьогодні ввечері. Можливо він справді зможе їй допомогти розібратися з незнайомцем який спаскудив їй життя. Та для початку Єремія скаже Маркові хто вона така. 

***

-- Прошу вибачення за зухвалість та я таки вирішив на свій страх та ризик пригостити вас кавою, -- сказав Марк, повернувшись до авто з двома паперовими стаканчиками кави, один з яких він простягнув Мії. 

Дівчина глянула спершу на Марка, а потім на каву. Знову на Марка і знову на каву. Цей дивний ритуал Єремія повторила кілька разів, а потім відкрила сумка й витягла гаманець.