7

Глава 7

 Я б все йому пробачила. Навіть якби сказав, що більше не кохає, я б сказала, що мого кохання вистачить на двох, але зрада...  Це ж не просто погане слово. Юра свідомо обрав іншу жінку. Її тіло та душу й не вважав за потрібне сказати мені про це. 

Я вірила та довіряла своєму Юрчикові більше ніж собі. Була готова розчинитися в ньому. Дослухалася до кожного його слова. Навіть збиралася протистояти татові, щоб вберегти наше кохання. А виявляється ніякого кохання немає. Юра просто грався зі мною і моїми почуттями до нього. Ну і врешті решт зрадив. 

-- Мишеня, зачекай! Я хочу все пояснити, -- кричав мені у слід Юра. 

Цікаво, що саме він зібрався пояснювати? Чому женеться за мною? 

-- Та стій же, кажу! -- злиться Юра, схопивши мене за лікоть біля ліфта. 

-- Тобі не потрібно мені нічого пояснювати. Просто залиш мене! Йди до неї, -- кажу йому й з усіх сил намагаюся втримати рівномірний голос. Не хочу, щоб він тремтів перед чоловіком який сьогодні наніс мені рану, яка ніколи не загоїться. 

Дихати не можу. Дивитися на нього не можу. Нічого не можу, бо відчуваю нестерпний біль у грудях. Раніше боліло, але я змогла витерпіти і не зламатися. Сьогодні ненависть та зневага в очах тата теж боліла та я вірила, що йду до того хто допоможе все пережити. Але на жаль цього не сталося. Той кому я хотіла довірити свої рани, сьогодні отруїв їх зрадою. Одним моментом знищив усе, що було для мене найдорожчим. 

-- Мишеня, вона ніхто для мене. Повір це просто непорозуміння..., мить слабкості,  -- кричав Юра, намагаючись взяти мої руки у свої долоні. 

-- Не торкайся! -- карбую на ньому сталевий погляд й забираю руки за спину. -- Гра скінчилася! Тобі більше не потрібно вдавати закоханого. Я більше не наївна спадкоємиця татусевих статків, яка готова, щоб її мали в парку посеред білого дня. Сьогодні наш секрет розповіли у новинах по телевізору. 

-- Ти про що, Мишеня? 

Вражене  її словами обличчя та жалюгідний гнів у голосі Юри поранили Єремію більше, ніж усе, що він міг би сказати і зробити. 

-- Я про те, що наші побачення фільмували конкуренти батька. Завдяки тобі і власній дурості я зруйнувала кар'єру тата. Він вигнав мене з дому і ніколи не пробачить тож іди спокійно до тієї, що чекає тебе за дверима, а про мене забудь назавжди. Я більше не зможу оплачувати твій талант. Тепер у мене навіть гривні немає. 

Нарешті приїхав ліфт і Єремія зайшовши до кабіни намагалася стійко тримати обличчя, поки стулки дверей не зійдуться до купи. Та щойно вона залишилася одна, спершу закусила кулак, а потім повільно почала сповзати на підлогу, втихомирюючи в собі крик, що так рвався на волю. 

Що робити і як жити далі дівчина не знала. Куди йди? У неї навіть немає місця де можна переночувати. 

Єдине звідки її не виженуть це вокзал. Сьогоднішню ніч Єремія збирається провести саме там, а завтра прийме рішення, як жити далі. 

Вийшовши з будинку Єремія пішла тротуаром уздовж дороги. Пройшовши не більше кілометра дівчина раптом відчула різкий біль й зупинившись зігнулася у двоє.

-- А-а-а, як боляче! -- Застогнала бідолашна й відчула незвичне тепло між ногами. -- Що це? Що це щойно хлюпнуло? 

Єремія торкнулася там рукою і зрозуміла, що їй стає мокро. Засвітивши ліхтарем телефона дівчина побачила кров на пальцях й завмерла від страху. 

-- О, Боже! Невже у мене відкрилася кровотеча? 

З розпачу Єремія приклала долоні до свого живота намагаючись у такий спосіб захистити ні в чому невинне дитятко. 

-- Ні, не можна! Скільки б бід не звалилося на мене я дуже чекаю твого народження малюк. У цьому світі у мене крім тебе нікого немає. -- Допоможіть..., хто не будь! Благаю!  

Далі була темрява і глибокий сон, а коли Єремія прокинулася, то зрозуміла, що знаходиться в лікарні. Вона лежала в одинокій палаті в напівпритомному стані. Лікарі метушилися над нею не зважаючи на її болісні потуги дізнатися у них, що з нею трапилося. 

Єремія лежала під крапельницею. На обох руках у вени були встромлені голки. Сил не було зовсім. Такою слабкою вона не була ніколи. 

-- Будь ласка, скажіть, що зі мною? Моя дитина..., -- застогнала Єремія. 

-- У вас відкрилася кровотеча, яка провокує викидень. Вас без свідомості привезли до лікарні.  Зберігайте спокій. Ми робимо усе для того, щоб врятувати ваші життя. Можливо ви підкажете нам, як зв'язатися з вашими рідними, -- запитала медсестра, поправляючи мою руку. 

-- Ви можете подзвонити моєму татові, але я не впевнена, що він захоче приїхати. Тепер я для нього стала ворогом, а весь світ для мене ворожим.  

Життя встигло завдати дівчині жорстоких ударів, але Єремія готова все  пережити, бо виявила в собі внутрішню силу, про існування якої навіть не підозрювала -- маленьке серце, що так хоробро зараз бореться за життя. Саме заради нього вона немає права здатися. Просто зараз їй потрібно трохи поспати. 

-- Як почувається пацієнтка? 

-- Завдяки вам, Олександре Анатолійовичу кровотеча припинилася. У вас справді світлий розум та золоті руки. 

--  Я лише роблю те що повинен. Ви зв'язалися з її рідними?

-- Ми зателефонували її батькові, але він сказав, що у нього немає доньки. 

-- А ви розповіли, що вона з дитиною в критичному стані?

-- Так, але він нічого не хотів чути й просто роз'єднав дзвінок. Дивно правда? Ситуації різні бувають, але що ж такого накоїла ця дівчина, що від неї відмовився рідний батько? 

*** 

Ранок наступного дня...

-- Доброго ранку, Єреміє! Як ви почуваєтесь? -- Запитав лікар увійшовши до палати на огляд. 

Красивий, молодий чоловік у білому халаті підійшов до ліжка Єремії й нахилився до неї, щоб поміняти пульс. Єремія спробувала забрати руку, але вчасно згадала, що перед нею стоїть лікар, а не просто негідник чоловічої статі. 

-- Ви знаєте хто я? -- запитала Єремія замість того, щоб відповісти на запитання лікаря. 

-- Тсс..., звісно знаю! Ви доволі відома особистість у місті, -- усміхнувся лікар, але у його посмішці не було зловтіхи. Він лише мав на увазі те, що Єремія донька кандидата у мери Ігоря Мельника.