Глава 26

Чомусь хочеться сісти поряд і розповісти, поділитися. Чи жарт, півроку ні з ким нормальним словом не обмовитися. Точно, що здичав. «Сам винен», – чомусь звучить у голові докірливим голосом Клесси. Ще одна, підійти боялася!

– Ну... мене тоді не було, дійшли лише сімейні легенди, – усміхаюся. – Матінка була єдиним чадом у батьків, перебірливим і дуже норовливим. Сказала, щоб ніяких Владик їй не підсовували, сама, мовляв, потурбується про себе. Періодично любила тікати в інші світи, ніякої управи не було. Ось десь там і знайшла батька. Спочатку він не знав, хто вона, а насамкінець – не повірив. А найцікавіше, у його світі ніколи не було ніяких Владик і він не мав уявлення, як це круто – увійти до їхнього кола. Навіть про свою силу магічну поняття не мав особливого, вона там, без підтримки місць Сили та Артефактів, майже й не працювала. Мамці це знаєш, як сподобалося?

– Уявляю, – сміється Аша.

– Щоправда, їй великих зусиль коштувало вмовити його переселитися сюди. Точніше, наскільки я знаю, йому довелося її розшукати та домагатися за те, що спочатку відмовився. Ну, а я вже пам'ятаю його Владикою. Але у свій світ він періодично любив заходити, усілякі штуки звідти приносив.

– А як інші Владики сприйняли?

– А що їм лишалося? Весілля, Каменем Спорідненості підтверджене, дитина-спадкоємець, я тобто, теж силою не обділений. А як батько Джерело використав, ніхто так до нього не вмів. Навіть батьки мамині, бабуся з дідусем, його за свого визнали. Нарікали тільки, що довго вона нареченого вибирала, вони вже літні, а дару Равенни у нас немає. Джерело більше, ніж на пару-трійку століть, життя розтягнути не може.

– Вони тебе хоч застали?

– Вони – застали. Та я їх зовсім невиразно пам'ятаю.

– А друга бабуся з дідусем? Батьки Владики Івара?

– Батько про них нічого не розповідав. У складному світі він виріс, мало що про нього знаю. І у свій світ мене не брав, казав, після повноліття. Та ось не склалося, – усміхаюся криво.

Струшую головою, відкидаю меланхолію, що це на мене найшло, справді?!

– А якщо я мало знаю, то решта й поготів, – усміхаюся. – Хоч десять кузин може бути, ніхто не перевірить.

– Дивно, що кожен собі по кузині не завів, – лукаво поглядає Аші. – У багатьох, адже, виходи в інші світи є.

– Ну, це дивлячись для чого. Якщо для балу – одна справа, а якщо, скажімо, на конклав вести – то ж зовсім інша. Там Камінь Спорідненості підтвердити повинен, та Артефакт Правди завжди розбудити можуть. Останні століття, мабуть, що одна Ерія і з'явилася, інших випадків не чув.

– І як тобі Ерія? – запитує, очі відводить.

– А що?

– Ну ти ж висновки обіцяв.

– А!

Авжеж, точно, обіцяв. Кошуся на Аші, якось не хочеться мені з нею інших дівчат обговорювати. Ще надумає чогось... А з іншого боку, чомусь так і тягне про все розповісти, обговорити. Не те що з Леонтієм, поряд з яким я вічно відчуваю себе учнем-обалдуєм. Ні, ну йому не показую, звичайно, а все ж таки!

– Не знаю, – знизую плечима. – Рано для висновків. Незрозуміла вона. Вродлива, розумна, сильна. Тільки дуже вже собі на думці...

Хочу додати, що навіть поспілкуватися не вдалося, але Аші відвертається раптом. Чого це вона? Ммм... втім, Тінна теж не любила, коли я при ній хороше про інших дамах казав. Чомусь вважала, що це якось применшує її власні чесноти.

Ну от! Невже знову все зіпсував? Не вмію я з ними! Самі питають, самі ж ображаються на відповіді... Так і здається, що зараз схопиться і спробує втекти.

– А хочеш потанцювати? – піднімаюся.

Аші розкриває здивовано очі, але вже потанцювати точно жодна дівчина не відмовиться! Перевірено.

Підходжу до пам'ятного каміна, ні, не те, що ви подумали, не в пошуках роздягнених незнайомок. Просто на ньому стоїть музичний прилад з батьківських розробок, що живиться від Джерела. Я його заправляю час від часу, до вподоби мені незвичайна музика, яка з нього виливається – у нашому світі ніде більше такої не зустрінеш, навіть у Владика Камертона, мабуть. Хоча, у них-то будь-яка грати буде, та все на їх смаках зав'язано.

А включити магією не можу, от і доводиться підходити та кнопки тиснути. Повертаюся, подаю Аші руку.

– Кульгати не будеш? – підводиться, посміхаючись.

– Я так довго репетирував кульгавість, а ти не хочеш оцінити, – сміюся.

– Вже оцінила, – запевняє. – Можна тепер оціню еталонний варіант?

Хм, знайшла еталонний. Вміють деякі сказанути. Обіймаю легко, беру руку в руку.

– Знову перстень? – проводить невагомо пальчиками. Морщуся, не люблю, коли до нього торкаються. – Джаресе, чому ти не зняв його там, у кареті? Адже він сили копить, так?

– А чому питаєш? – хмурюся.

– Просто... якоїсь миті мені здалося, ти... струсонув. А потім... дякую, загалом.

– Гадаєш, я міг би його зняти та одним рухом розкидати всіх драконів? – починаю заводитися. Аші киває несміливо. – Ти не розумієш! Я можу не розрахувати, і тоді все... не важно. Бачила, що сталося з Джерелом та вашими зовнішністями?