Глава 25

Вдома першим ділом кидаюся до кабінету, до дзеркала. Активую засіб зв'язку, створений Хранителем відповідного Артефакту. Ну, а як ви думали? Звичайно, у Владик постійний обмін ексклюзивом. Була б сила, активував би магією, а так доводиться на дорогоцінне каміння рами натискати.

З ким зв'язуватися, вирішив ще дорогою – аби тільки відповів! З Ерією зв'язок не встановлений, а без цього ніхто, крім Хранителя, нікого в Дзеркалі не побачить. У всякому разі, ніхто з перстнем на пальці, його ріпку!

Та й у дівчини, схоже, свої способи залишитися непобаченою є. Як і у кожного з нас: Владики, чи знаєте, не люблять, коли за ними підглядають.

Ферт відгукується майже одразу – схоже, у своєму кабінеті, невже я помилився?!

– Чого тобі? – питає похмуро. Та ні, не помилився.

– Стежив за Ерією? – відповідаю так само люб'язно.

– До твоєї карети стежив, потім на якийсь час втратив з уваги.

– А потім? – насилу стримую рик, ну що за манера замовкати в найцікавіший момент, дідько б узяв!

– А потім знайшов уривок Павутиння та трьох небіжчиків. Претендентки на Артефакт Часу серед них не було.

– Хто вони? Дізнався?

– Ні. Вони, чи розумієш, воліли спалахнути зеленим вогнем і згинути.

– А Ерія?

– Не знаю. Не бачив. Думаю, їй хтось допоміг.

– Знайти не можеш?

– Не став дурні питання! – в свою чергу дратується Ферт.

– А як ви надсилаєте їй запрошення?

– Ніхто не надсилає. Вона сама приходить.

– Гадаєш... з нею все гаразд?

– Більше ніж впевнений.

– І хто... ммм... замішаний? – теж ненавиджу дурні питання, а що робити, якщо більше нема в кого дізнатися?

– Ось на наступному побаченні в неї й спитаєш, – хмикає Владика, вимикаючись.

Чую глумливий сміх духу, звично намацую на столі чергову вазу, запускаю в гада. Іноді здається, Неллі спеціально сюди нові ставить.

При всьому його поганому характері не думаю, ніби замішаний сам Ферт. Слід, він теж особливий, його Владиці на місці не сидиться, а Джерело вимагає постійної нашої присутності. Хіба що підкупили... та чужа вигода, це не своя. Потрібно шукати того, хто зверху над усім. І звідти все виразніше ельфоподібні вуха виглядають.

Треба було погодитись на пропозицію Ерії. Раптом Артефакт у них виявиться, а все інше – відволікаючі маневри. Та тільки якби в Едінгів був Артефакт Часу, навряд чи мені Даррена захопити вдалося б.

– Рене! – гаркаю. Дух проявляється неохоче. – Знайомий із Ерією Ішвальд? – питаю.

– Ні-а, – либиться задоволено. Гад. – Тебе там ще не прибили?

– Якщо мене приб'ють, тобі взагалі ні з ким поговорити стане.

– Спірне твердження, – посміхається дух, розчиняючись. Бісить.

– Що скажеш? – обертаюся до Леонтія, який стоїть за виступом. Приховався від Дзеркала, щоб Владику Ферта зайвий раз не сердити. Старий зітхає тяжко, виходить.

– Подумати мені треба. Щось тут не вписується...

– Та тут все не вписується! – злюся.

– Джаресе, моя тобі порада, відпочинь. Гадаю, станься щось із твоєю Ерією, Владика Сліда її знайшов би. А коли ні – отже, знову пішла.

Я теж цим себе заспокоюю.

– Гаразд, – бурчу, – і ти відпочинь.

Леонтій хмикає, де з його завантаженням відпочивати. Ну, моя справа запропонувати. Особисто я... ні, ніяких розслідувань, а от з Аші, мабуть, побачився б.

– Я нікому не казав поки що про напад, – попереджає.

Киваю, і на краще, Неллі зведеться ж.

Другим ділом складаю у надійне місце батьківські скарби. А потім уже йду до себе, відмокаю у ванні. Все прокручую в голові події, скоро дірку прокручу, а нічого розумного не приходить. Лише голод. У сенсі, не те щоб голод був розумний, але приходить. Долає, зараза, стемніло вже, за всіма цими подіями не помітив, як і день пролетів.

Поспішаю вилізти з охолодженої води, сил моїх немає більше ворогів сортувати!

– Неллі! – кличу.

Нянечка з'являється не так швидко, як завжди. В очах мариться докір. Хоча з чого б?

– Що... як там Аші?

– А ось сходили б і поцікавились.

– Я тебе питаю! – гаркаю. Будуть ще мені перечити тут!

– Учора цілий день ходила десь, я вже думала, не повернеться. А сьогодні хворою сказалася. Що ви з дівчиною зробили?

– Я?! – ображаюся. – Від погоні врятував!

– Чи в погоню втягли?

– Стривай, де вона ходила, з усіма ж у Джерела була?!

– Надвечір повернулася.

– То чого з нею не так-но? – дивуюся. – Ні б спати після балу та безсонної ночі, а вона бродити пішла незрозуміло куди.