Глава 23

Доводиться познімати особливо товсті шари зі стратегічно важливих місць долонями, обтрусити, знову дико чхаючи. Ось тільки червоного носа мені для повного комплекту не вистачало! До шишки та фінгалу!

Відчиняю скриньку батьківської роботи. Ба! Та тут ціла гора скарбів! Декілька півгодинних і годинних ободів, десяток талісманів різної спрямованості та концентрації, пара непізнаних перстнів і ще активатор дуги. Все з собою забираю! Ну чи не все, щось потрібно залишити, не дарма ж тут зберігали, але основну частину – точно заберу! Ось упораюсь із Джерелом – тоді вже своїх запасів нароблю. А поки що... щастю моєму немає межі.

Ободи чіпляю на пояс, решту перекладаю в меншу скриньку, запихаю в кишеню. Ну і відстовбурчується, подумаєш!

Десь лунає перший дзвін, тьху, твою ріпку, все-таки спізнився! З останнім дзвоном приходити не заведено, там уже заведено починати. Хоча, хто мені указ?

Іду змити пил із рук, все ретельно перевіряю. Провітрити б тут, та нема коли. Гаразд, не востаннє. А з Ерією все-таки негарно вийшло. Вибачитись, чи що? Чи перетопчеться?

Все намагаюся збагнути, чи схожа вона на ту, котра у каміні. Та неможливо ж, щоб хтось сторонній без відома Джерела в будинок проник і ще магією балувався! Зі своїх-то, звичних, і то навряд, проте можу списати на те, що це я не відчув його попередження. Але чужака, який ніколи не бував у фортеці, нізащо не пропустить!

Спускаюся до головної зали, там біля входу під другий дзвін і зустрічаю мою образливу гостю. Пропускаю вперед – не стільки з ввічливості, скільки з цікавості, як камінь відреагує.

– Запізнюєшся? – усміхається.

– Хотіла останньою прибути?

– Здивована, що ти один такий розумник, – хмикає. – Думала, натовп спостерігати збереться.

– Я не розумник, просто з речами розбирався та сигнал пропустив.

– Ну, дивись, нерозумник, бачиш? – прикладає руку до напівкруглого Каміння Спорідненості на вході. Той переливається веселкою – для кожного особливою.

– Гарна гама, – кажу.

– Свою покажеш? – зацікавлюється Ерія.

Знизую плечима, прикладаю долоню – все одно навіть з відкритими дверима увійти не зможу, поки він не перевірить.

– Треба ж, схожа, – дивується.

Зізнатися, я теж спантеличений. Одна річ, коли у родичів схожа, а тут...

– Бачу, ви вже зспівалися, – зустрічає нас єхидний голос Едварда Едінга і не менш єхидний погляд його Мегерії. Убив би обох не замислюючись! Та хто мені дасть.

– Якщо не фальшивити, то чому б і не зспіватися? – відповідаю.

Усі Владики та Хранителі вже стоять по периметру великого круглого кам'яного столу зі спеціально піднятими тумбами.

– Та ти в ударі, малий, – піднімає брову Едінг.

– Вийдемо – покажу тобі удар. І малого заразом.

– Хлопчики, хлопчики! – вступається Равенна. – Припиніть.

Іду на своє місце, Ерія проходить до тумби Часу. Майже навпаки і трохи праворуч, недалеко від Едінгів. Цікаво, чи можна тумби переносити?

– У нас на порядку денному головне питання, – веде далі Равенна. – Ми дівчинку приймаємо?

– Ти що думаєш? – питаю.

Після зустрічі на балу дещо іншими очима дивлюся на пані Єства. Здається, вона знає, чи принаймні відчуває більше, ніж багато інших Владик.

– Якщо дівчинка доведе, що зможе з Артефактом Часу упоратися, чому б ні? Спочатку знайти б, а в пошуках зайва людина не завадить.

Едінг зиркає на мене незадоволено, але несподівано погоджується:

– Двері теж не проти.

Еге ж, згода Едінгів у цьому питанні зовсім не тішить. Я й сам, мабуть, швидше «за», але слова давнього ворога змушують насторожитися. Чи то вони нічого не накопали, чи то уклали з нею угоду? Яку?

– А ми проти, – заявляє Хранитель Свитка. – Ми знайшли стародавнє родове дерево Дональда. І ніякої Ерії Ішвальд у ньому не значиться!

– То я ж пояснювала, – відповідає Ерія. – Дядько спеціально не представлял мене нікому. Виростив окремо, навчив усьому, але тільки з його смертю спрацював кристал, і я дізналася, що стала спадкоємицею.

– Ми всі твої пояснення чули, та не бачили, – неприязно відповідає Ферт. Досі пробачити не може, що слід загубив.

– Я не чув, – кажу.

– На конклавах бувати треба, – кидає Едінг.

– Хворів! – відрізаю. – Повтори, будь ласка, – звертаюсь до Ерії.

– Я виросла в закритому замку, гадаю, взагалі в іншому світі. Не знаю, – трохи змахує руками. – Мене вчили всьому, чого навчають дітей Владик та Хранителів, я познайомилася з вами всіма заочно, по розповідях та портретах. Та іноді дивилася через Дзеркало... – кидає погляд на Хранителя Артефакту Дзеркала.

Той мовчить. Чи підторговує сувенірами наліво, без дозволу конклаву? Кажу ж, бардак, і кожен сам собі указ! Властивості Артефакта не відтворити, звичайно, але по дрібничках осколків можна наробити.

– І лише коли трапилося лихо, – продовжує Ерія, – прийшли заздалегідь заготовлені пояснення від дядечка. Він казав, що йому було якесь пророцтво...