Глава 21

– Южель, не мели нісенітниці! – рикаю. – Я надто хочу спати, щоб розбиратися у твоїх ребусах!

Дівчина задкує від мого розгніваного погляду, поспішаю прорватися в кімнати, ляскаю сильніше дверима для наочності. Люстри вторять, вогонь у каміні сходить тріском. Сподіваюся, штукатурка на настирливу служницю теж насипалася.

Скидаю остогидлі чоботи і в чому є падаю на ліжко. Ну, нехай хтось ризикне потурбувати мій спокій! Дізнаються, по чому фунт хазяйського гніву!

Ніхто не ризикує. Прокидаюся надвечір, перстень вже не те, що тисне – пульсує прямо. Вибухне незабаром, і я разом із ним. Не можна його так надовго вдягати.

– Неллі! – кличу, няня одразу ж з'являється з тацею.

Перехоплюю нашвидкуруч.

– Леонтій готовий? – питаю на ходу.

– Та тільки прийшов, весь день десь вештався, – бурчить Неллі.

– Леонтія до мене, дівчат – у підвал.

– Може, не треба?

– Виходу іншого немає, мені сила Джерела потрібна буде.

– І прямо усіх?

– Загалом усіх жінок! Вже в чоловіка, я сподіваюся, ніхто не перетворюється. Ось і побачимо, що вони приховують! На подвір'ї спершу збери, сам відведу.

Бігцем вмиваюся, переодягаюся в чисте. Іду до кабінету. Не хочеться ще одну батьківську цінність витрачати і сподіваюсь, не знадобиться. Та виходу дійсно немає.

Беру спеціальний Зворотний камінь, наповнений складною плетеною енергією. Леонтій заходить, якраз ледь закінчую приготування.

– На, – вручаю камінь йому. – Як щось піде не так, одразу активуй.

– Це те, що я думаю?

– Так, скасовує дію будь-якого заклинання. Що швидше використовуєш, то більше відновиться.

– І що ти робити зібрався, дозволь спитати?

– Виводити їх на чисту воду! – гаркаю.

– Добре, як на чисту, – хмикає Леонтій.

– Та мені й на брудну непогано, аби вивести.

Дівчата та жінки вже зібрані у дворі і навіть сяк-так вишикувані. Перемовляються, мовляв, що ще спало на думку господареві?

Окидаю поглядом, про всяк випадок брови зводжу. Усі підозрювані тут. І Клесса, і Сандра з Южеллю, і Бетті. І навіть Аші. Чомусь осторонь стоїть, ні з ким не розмовляє. Бліда, в безглуздій служанчиній сукні. Але ж у мене ще гори різнокольорових тканин з місячним відливом, шкода, чи що, пару нарядів дівчині виділити?

Мотаю головою, не про те думати зараз треба. Завтра конклав, а я до нього не те що не готовий – усе ще гірше, ніж гадав. І їхати незрозуміло як. Не верхом же мчати на змиленому коні! Хоча б питання зовнішності, можливо, вирішимо.

– За мною! – командую, і, не забуваючи накульгувати, поспішаю вниз, у зал Джерела.

Недобре сюди стільки сторонніх заводити, та обставини особливі.

Служниці, нарікаючи, набиваються в зал, переминаються з ноги на ногу навколо Джерела.

Те упаковане у спеціальний фонтан – бортик загородження, скульптура, частково зруйнована півроку тому, і півколо магічної плівки, що стримує силу, яка виривається з-під землі.

Сила клубочиться різнокольоровими язиками, надто яскраво нагадуючи, що колись я її абсолютно відчував. Вузька кам'яна труба йде догори, до мого експериментаріуму.

Розставляю жіночу половину фортеці півколом біля фонтану, подалі від стін із шафами. Відходжу на протилежний бік, оглядаю всіх. Очі горять цікавістю чи страхом, у деяких невдоволенням. Та я у своєму будинку нікого не тримаю! Самі тримаються.

– Що ви робитимете, хазяїне? – попискує Южель, куди тільки нахабство випарувалося.

– Зварю всіх і з'їм, – обіцяю.

Чую грюкіт, хтось із вразливих матрон непритомною звалилася. Як на мене, то хоч би всі впали, простіше було б.

Дістаю сувій, боюся переплутати щось. Нарікання наростають. Зводжу брови. Помічаю, Аші знову стоїть особняком. Невже поцапалася з усіма?

Захисну плівку не прибираю, бо вся фортеця може розлетітися. А так вона неабияку частку неспрямованої енергії нейтралізує. Плівка, себто.

Починаю читати заклинання, Джерело реагує, та слабко. З останніми словами зриваю з пальця перстень.

Яскравий викид сили, що супроводжується натужним свербінням на межі слуху, відкидає мене майже на метр, ледве на ногах утримуюсь. З Джерела виривається хвиля, обдає дівчат. Жіночий вереск наповнює зал – ніколи тут такого не звучало!

Служниці кричать, за себе хапаються та обмацують.

– Стояти! – ричу, здається, діє. Зупиняються, ридають, голосять.

Ми з Леонтієм жадібно і швидко починаємо всіх оглядати. М-да...

Дідько знає, чи то я щось таки поплутав, чи то сила, її ріпку, знову глумиться, але такого мені теж бачити ще не доводилося! Хтось почервонів, хтось позеленів, одна взагалі пішла сизими плямами. У Южелі колючки їжакові замість волосся, у Сандри – навпаки, кульбаба. У Аші половина волосся витяглася і якась сітка на пів-обличчя. У Клесси незрозуміле ворушіння під сукнею. Тільки Бетті, схоже, особливо не змінилася.