Глава 20

Клесса дивиться насторожено, знову роблячись похмурою.

– Не знаю, – буркає. – День народження в мене був.

Ну гаразд, хіба мало. Захотілося зробити дитині приємне. Адже Клесса мене всього на пару років молодша.

Добре тут, тихо, птахи співають. Вдихаю на повні груди. Поспати б зараз. Без меча в руці та Аші в іншій. Хоча... щодо останнього можна подумати.

Ні, ну ось що за свинство таке, ледь добре, то обов'язково щось відразу погано!

Земля біля дерева раптом починає йти складками, як мій улюблений халат. І валун, що спокійнеенько собі лежав, розпрямляється, набуваючи найгидкіших рис.

Величезна постать облизується і простягає руку до Клесси, клацаючи зубами. Та, верескнувши й упустивши всю траву, мчить мені за спину.

– Йотун? Судячи з ненажерливості, – цікавлюся, повільно відступаючи до карети. Не надто я в них сильний, не доводилося стикатися.

Фігура розорює рот і видає порцію лайок цілком упізнаваного змісту.

– А, – видихає Клесса, виступаючи вперед. – Лише нешкідливий троль. Тільки і вміє, що лаятись, нічого корисного вивчити не здатний.

Клесса сміливо крокує до нього, піднімає руку, щось бурмоче. Троль задкує, починає скукожуватися, набрякати, знову стаючи банальним валуном. Клесса посміхається, обертається, але натрапивши на мій погляд тьмяніє.

– Магією володієш?

– Та заговору тролів усі знахарки навчаються, – виправдовується. – Я, правда, сама вперше спробувала...

– Погано спробувала! – кричу, треба було зброю дістати.

Права Неллі, нічому мене життя не вчить, точніше, вчить, але якось туго, з постійними пересдачами! Валун розпрямляється, вистрілює пружиною, ще й палицею якоюсь розмахує.

Хапаю Клессу в оберемок, запихаю в карету, розбиратися потім будемо. Зачиняю дверцята, кидаюся до козел.

Звідкись з'являється дивно знайома тінь. Обертаюся глянути, що там – так і є, орлан! Пікірує прямо на троля, той вирішує далеко не бігати, а жбурнути в нас свою палищу.

Відбиваю рукою, але сучок, його ріпку, зачіпає лоба і проходить під оком. Заскакую на козли, чекаю, поки елементаль безпомилково знайде моє плече, вп'ється кігтями. Поганяю коней.

Слідом летять ще якісь дрючини, каміння та добірні лайки, серед яких виразно чується Макс. Це він про себе, чи що? Хто ж так бідолаху назвав-но? Мабуть, єдине слово подужав – чи його теж лайкою вважив? Може, якийсь Макс заображав його, сірого, і він тепер усьому світу мститься?

Напевно, бурмочу вголос, витираючи подряпину, чую смішок із віконця.

– Тролю ім'я може дати лише наділений силою, – пояснює дочка знахарки.

– Та кому може знадобитися троля іменувати? – дивуюся.

– Людям ще й не таке надобиться, – запевняє Клесса.

Озираюся на неї, ойкає раптом:

– У вас кров, хазяїне! І синець!

– Заживе, – бурчу.

– Зупиніть, я промою та дорожника докладу!

– А там черговий троль? Чи хто цього разу?

– Ну, не я ж його викликала!

– А хто вас знає!

Хоча, бажай Клесса мене позбутися, можливостей-то мільйон було. Та піди довідайся, що їй могли пообіцяти і коли.

– Ще трави потрібні? – питаю.

– Я мало набрала, – зітхає. – Більше, звичайно, ніж розраховувала, але менше, ніж можна в кареті забрати.

– Я там тобі їжі залишив, – згадую.

– Дякую, хазяїне.

Чухаю під шийкою елементаль. Розумниця, пташка, вже й від будинку потроху відлітає. Скучила по моїй кровушці.

Та тільки орлан раптом стоншується, стає невидимим. Зникає. Повернувся до Джерела, мабуть. Мало ще сили набрав. Довго росте, та що вдієш. Сподіваюся, воно того варте.

Опускаюся на галявину під невдоволене іржання коней. Не люблять вони часті зльоти та приземлення. І, по-хорошому, відпочити б їм.

Клесса вискакує з карети, ледве на землю зістрибую, схвильована начебто.

– Дайте подивлюся, – тягне руку до мого обличчя, відводжу голову:

– Обійдуся, заживе. Ти краще розкажи про заклинання троля.

– Мама вчила. Я начебто все правильно зробила... Адже іноді доводиться збирати трави в різних страшних місцях.

– Чим страшніше місце, тим корисніша трава? – хмикаю, Клесса киває. – Але для заклинання магічна сила потрібна.

– Так і для заговорів хвороб теж. Знахарки передають свою силу у спадок, вона у нас особлива. Нате хоч лист прикладіть! – обмиває водою листок, подає.

– Гаразд, корисну траву зі страшного місця прикладу, – бурчу.

Заглядаю в карету, там дзеркало невелике є. Так, красенем на конклав заявлюся! Під оком лилове наливається, на лобі шишка. Натомість наочна демонстрація нападу. Скажу, від дракона відбивався! Хто дізнається, що всього лише від тролячої дрючини не ухилився?