Глава 17

– Нем, твою ріпку! Видав нас, засранець, змовився з кимось, зрадник! Бовдуром прикидався! А я ще його навчати намагався! Теж бовдур!

Обурюючись, висовуюсь із віконця, намагаюся дістати Нема мечем. Той раптом бере та й сигає вниз!

Вибираюсь на козли. У гаденяти ще й парашут із собою! Приготувався!

Хапаю віжки, не до нього зараз – карета стрімко пікірує вниз, коні брикають у повітрі ногами, але не знаходять звичної опори. Намагаюся вирівняти, але гад щось зробив, не можу впоратися! Не слухається!

Дивлюся на перстень, та Неллі має рацію. Не можна мені його знімати, гірше буде.

Озираюся на Аші, та прилипла до заднього вікна, вчепилася руками в спинку сидіння.

– Драконів рахуєш?

– П'ять! – відгукується. Хм, ну гаразд.

– Не бійся! – кричу. – Вирвемося!

– Джаре, – Аші обертається жалібно. – А може, все-таки знімеш...?

– Ні.

Є в мене одна хитрість, якої я паршівців не вчу. І навіть не одна, якщо бути точним.

– П'ять драконів! – кричить Аші. – Озброєних!

– Драконів?! Хто їх озброїв?!

– Ну, у сенсі... з воїнами!

– Якщо зніму, тоді не те, що драконів не залишиться...

– Та нам же того й треба? Ні?

– Ні! – обриваю.

Дотягуюсь до скріплення обода, намацую і відтягую невидиму петельку. Судячи з різкого гальмування драконів – вдалося!

– Що трапилося? – здивовано оглядається Аші.

– Порядок, – відгукуюсь. Щось не хочеться таємниці видавати. – Нас не видно.

– Чому?

Не відповідаю, мені ще з кіньми впоратися. Намагаюся розслабити ободне зчеплення, збити заданий Немом курс. Трохи вдається, коні, хриплячи, змінюють кут спуску і врізаються в землю не зовсім вертикально – так, що здатні ще трохи проскакати.

Всі в піні, а ми з Аші, схоже, у повній дупі. Інший обод зараз на них не одягнеш, перечекати б, висушити, нагодувати, напоїти.

Оглядаю небо, дракони кружляють, розширюючи радіус. Заводжу карету під дерева. Забираюсь назад до Аші, не випускаючи меча.

– Джаресе, що відбувається?

– Не бачиш? – гаркаю.

– Вони ж знайдуть нас... дивись, знижуються!

– Не панікуй. Не помітять.

– Гаразд, – Аші киває.

Один з драконів, золотистий, стрясаючи землю, опускається прямо перед нами. Чихає вогнем, пирхає, відмахується хвостом. Вершник придивляється.

– Знайдуть! – не витримує Аші, затискаю їй рота, притискаю «кузину» до себе спиною.

– Тихо, – шепочу. Взагалі чути теж не повинні, але хтозна. – Якщо Нем передав, що в нас два ободи, може, вирішать, ніби ми відлетіли.

Киває, забираю руку з рота.

– А чому не відлітаємо? – так само ледь чутно питає.

– Коні не витримають. Потрібен відпочинок.

Дракон ще якийсь час тупцює на галявині, змітаючи навколишні дерева. Потім, відштовхнувшись гігантськими лапами, граційно злітає вгору.

Відпускаю Аші.

– Зараз гляну, чи полетіли. І на скільки вистачить обода. Не бійся. У крайньому випадку скажу, ти не моя кузина, я тебе найняв. Не думаю, що ти будеш їм потрібна, якщо для мене ніхто. Вони ж за мною полюють. Простий ритуал крові підтвердить мої слова.

– Хто вони?

– Звідки я знаю?! Вороги!

– Хто має драконів?

– Та будь-хто міг придбати у тих, хто всяке тягає з інших світів!

Знову вибираюсь на козли, озираюсь. Різнокольорові точки все далі й далі у небі, зміщуються у бік земель Джерела.

У обода заряду зовсім небагато. Намагаюся зорієнтуватися, пригадую свою карту. Ми з татом її робили. І, якщо не помиляюся, без обода звідси три дні. А новий запускати не хочеться!

– Джаре, – бентежиться Аші.

Виявляю, що знову вживаю слівця, які у Владик зазвичай не в ходу.

– Пробач, – хмикаю, зістрибую на землю. Згадую, в якому боці виднілася дорога і де озеро.

– Що ти збираєшся робити?

– Коней треба почистити та напоїти. В ідеалі й нагодувати. А там побачимо. Наразі перевірю, де простіше проїхати. Я швидко.

– Я з тобою! – Аші якимось чином вибирається крізь те ж саме віконце.

– У двері не простіше? – хмикаю.

– Ох, я не подумала!

– Добре хоч у криноліни не вирядилася.

Іду до галявини. А дракон-то дещо витоптав, дещо здобрив, дещо зламав.

– Ось одразу видно, засранці женуться, – кажу. – Ні б дбайливо, а вони тут нагадили, та й тікати! Тьху!

– А сам-но дбайливий? – єхидничає Аші, здається, оговталася від переляку.