Глава 15

– Дівчина дуже багато про нас знає. І про Артефакт Часу теж.

– Наприклад?

– Наприклад, повідомила, що це лише слабий артефакт від величезної сили. А про решту, Джаресе, поговоримо післязавтра на конклаві. Якщо, звичайно, зволиш з'явитися.

– Післязавтра?

– А тобі не прийшло запрошення? – піднімає брову Ферт.

– Прийшло, – бурчу.

Ну, Неллі, напевно ж вона! Знала, що якщо конклав так скоро, то бал я, швидше за все, прогуляю. Розперезались усі!

– Залишіть за мною танець, Ашія, – усміхається Владика Сліда на прощання.

– Нехай молодь розважається, – уводить його Владичиця Єства.

– Не хочу я з ним танцювати, він мене лякає, – шепоче Аші.

– Не танцюй, – знизую плечима. – Ти ж пам'ятаєш, ледь що – одразу до мене. А я вже всіх бажаючих з тобою танцювати швидко відважу!

– Усіх не треба, – несміливо заперечує Аші.

– Гаразд, вкажеш, кого лишити.

– Помітити? – пирскає.

Яскраво уявляю, яким саме способом вона їх помічатиме. Щось на думку спадають одні... гм... непристойності.

Продовжуємо манівець до столів. Не вперше помічаю Тінну на віддаленні – з кимось кокетує, з кимось веде світські бесіди, і все підозріло у моїм полі зору. Мабуть, вирішила, що я мало по ній страждав? Та взагалі не страждав, дуже треба!

Сімейство Дверей намагається триматися подалі. Скриньки, на жаль, теж. А раніше ж і в гості зазивали, і люб'язно вітали!

Ну і ще Хранителі Павутиння – чи то спеціально розійшлися по кутках, сіті свої розпускають, чи то випадково так вийшло. Мовчуни та інтригани вони, не зрозумієш. Інші ніби вітаються, деякі наче під копірку цікавляться, як я. Озвірілий я від цього питання!

Ледь наближаємося до столів, Камертон заводить наступну порцію музики.

– Вальс перечікуємо? – посміхається Аші.

– Підкріплюйся, – дозволяю.

Аші з побоюванням зиркає на мене, на столи. Начебто і хоче, і боїться. Смачно, звісно. Але я справді не ризикнув би зараз їсти ніде, окрім будинку. Не отруять – сам себе отруїш підозрами. До дідька.

– Бажаєш переконатися, що не чавкаю? – хихикає.

– Тут все одно не почую.

– Тоді відкладемо наступного разу? – і знову цей лукавий вогник.

– На вечерю натякаєш?

– Я б краще ще на один бал, але якщо запросиш повечеряти, теж не проти.

Хм, дивне відчуття, ніби мене провели. Отак не встигнеш озирнутися, а тебе вже в усі плани прописали.

– А після вечері перевіримо, чи не хропиш, – лякаю.

– Що ви, я поряд із вами не засну!

Дивлюсь в іскристі очі, намагаюся збагнути, що це вона на увазі має. Однак закінчення вальсу та нетерплячі погляди моєї супутниці у зал нагадують, що я з якогось переляку пообіцяв їй ще один танець!

Мазурка, скажу я вам, задоволення не краще за вальс. Усі ці підскоки та падіння на коліно неабияк вимотують, а добиває Тінна, яка опиняється у парі зі мною при зміні партнерів. Ще й повідомляє, водячи неприродно довгими віями:

– Ти спеціально так підгадав, Джаресе? Знав, куди стати...

– А ти не бачила, куди сама вставала? – обриваю, ще цих інсинуацій не вистачало! Що їй раптом знадобилося? Та Рен ненаглядний, що ж іще! Обійдешся! – Можна подумати, я вираховував місця дислокації!

– Стратегія тобі в школі добре давалася, – усміхається. Сказав би, що тобі давалося, та вже час знову змінюватись.

До Аші повертаюся з полегшенням, даючи собі зарок більше сьогодні не танцювати. Жодних необачних обіцянок на очах у колишніх стерв! Ну, в сенсі, вона і зараз стерва, але для мене вже точно колишня! От Неллі, не збирався ж, але нянечка як завжди мала рацію!

Закінчення мазурки підносить мене на вершини щастя. Можна додому їхати! Дві години вже минуло, і я б, мабуть, повертався б. Але доведеться виконати свою частину угоди, дати дівчині насолодитися балом. Хоча не розумію, чим тут насолоджуватися! Бал як бал.

Відходжу подалі від майданчика для танців, поглядаю на пісочний годинник у кутку. Дуже нагадує Артефакт Часу, до речі.

Несподівано виявляю вільне крісло поряд із каміном там же, біля стіни. Поспішаю зайняти. Звідси все видно і можна витягнути втомлені ноги. І, що примітно, нікого зацікавленого!

Аші, зізнатися, зауваження засвоїла, з Едінгами більше не спілкується. Натомість Жур вирішує надолужити втрачене.

А ось із братами Майри ми не сказати, щоб дружили, але частенько... гм... приятелювали. Хоча вчителі казали, начебто бешкетували. Тож нехай Аші з ними краще танцює.

Втім, познайомитися з кузиною Тодан бажаючих хоч греблю гати, тому свою порцію задоволення дівчина явно отримує. Навіть Ферт вирішує виконати обіцяне, але тільки-но помітивши його, Аші біжить до мене.

І правильно. Мабуть, якщо знадобиться ще раз супутниця на бал, більше не ламатиму голову, кого і як запрошуватиму. Кузина – це добре.