Глава 13

– Тому що Артефакт Правди визнав її слова. Але й доказів конклав не знайшов. Вирішили відкласти до наступного конклаву. За дівчиною намагалися стежити, та вона примудрилася зникнути.

– Навіть від Владики Сліду?!

– Уяви собі.

Уявляю, і не надто мені це подобається.

– Як вона виглядала?

– Красуня, справді чимось схожа на лінію Дональда. Хай земля йому пухом.

– Волосся яке? – питаю.

– Скоріше світле, але не блонді. Зібране у зачіску, точну довжину не скажу. Може, шиньйон чи ще що.

– Артефакт Правди реально обдурити?

– Як і будь-який Артефакт, – поводить плечима. – Виключити таку можливість неможна.

– А очі? – уточнюю про наболіле.

Хоча, за яким дідьком вони мені, якщо я свої не роздивився. У сенсі ті, які в камін звалилися, разом із оголеною власницею.

– Зелені, – піднімає брову Лінара.

Щось таке свербить, накльовується в пам'яті, ніяк не розберу. Десь я вже стикався з якимись шкідливими зеленими очима... А Клесса ще каже, ніби не маю ніяких провалів!

– А що? – не дочекавшись відповіді, цікавиться господиня дому.

– Нічого, – бурчу. – Хочу бути готовим до наступного конклаву.

– Нарешті вшануєш нас своєю присутністю? – усміхається.

– Вшаную, – запевняю.

– Джаресе, дивися, – раптом відволікає, тон насторожений.

Обертаюся, стежу за її поглядом. Твою ріпку! У залі Аші танцює не з кимось, а з самим Владикою Едінгом! Зацікавився, старий ельфоподібний хрич!

Ні, ну не те щоб хрич, звичайно, для своїх ста вісімдесяти він цілком навіть огручик, але яке йому діло до моєї кузини?! Ну зрозуміло яке, авжеж! Ще не вистачає з'ясувати, що він справді готовий Аші Двері запропонувати – аби мене позлити!

– Джаресе, – Лінара злегка притримує за передпліччя, мабуть, обличчя в мене набуло найсамісінького орангутангового виразу.

– Не бійся, – хмикаю, забираючи руку. – Піду дівчину врятую.

Ззаду чується зітхання, але не обертаюся.

– Порятунок дівчат – справа відповідальна, – доноситься.

Особливо з лап Едварда Едінга. Які тільки про нього чутки не ходять. І чому всяким ельфоподібним дістаються банальні сальтарело, а нам, кульгавим, обов'язково випадає пекучий вальс?!

Аші розмовляє, мило посміхається, ніби й не знає нічого, а не може такого бути. Живучи ось уже півроку в моєму будинку, мала зрозуміти, хто такі Едінги!

Рішуче прямую до них, правда, доводиться обійти пари, що підскакують. Аші озирається, ніби відчуває, зупиняється. Владика Дверей відпускає її руку з претензією на чемність. Чортовий ельф!

– Проблеми? – питаю, Аші злякано дивиться то на мене, то на нього.

– Реалізовуєш? – з мерзенною усмішкою піднімає брову Едінг.

– Усуваю! – гаркаю.

– Джаре, Едвард тільки підійшов представитися, – Аші чи то заспокоює, чи то виправдовується. Зрадниця!

– Я тобі його й так представлю! – заводжуся.

Але втілити не дає пильна господиня замку. Наближається з боку Едінга і уводить під руку, ніби щойно не розмовляла зі мною як найкраща подруга!

Аші тягне в інший бік, примудряючись прослизати між тілами, що крутяться. Тільки я час від часу їх зачіпаю – не встигаю проскочити.

Нарешті, вибираємося з кола танцюючих, які старанно вдають, ніби їм зовсім не цікаво, що відбувається. Аші відводить мене на балкон, де так само стоїть келих, перекривляючи промені післяобіднього сонця. Знущається своїм ігристим наповненням! Прикриваю з легким скрипом двері, про всяк випадок.

– Ти не попереджав, що з ним не можна розмовляти, – мало не плаче «кузина».

– Ви танцювали! – дратуюсь.

– Він запросив...

– Та вже сподіваюсь, що не ти!

– Я?! – того й дивися втопить в подиві.

– Що хотів? – уточнюю похмуро.

– Просто... розпитував.

– А ти ніби не розумієш, що він більш за усіх розпитуватиме і йому менш за усіх казати можна!

– Розумію, – погоджується. – Тільки не думала, що його треба ще й підбурити проти себе відмовами та ігноруванням.

– Що питав?

– Чи давно я прибула до тебе, звідки. Відповідала все, як ти велів! І, не повіриш, він справді почав пропонувати допомогу... тільки не встиг.

– Так, звичайно! Мабуть про Даррена розпитати встиг?

– Ні, про нього не питав.

– Отже, шукатиме ще можливості. Уникай ельфоподібних!

– І навіть потім?

– Коли потім?

– Ну... після балу, – Аші ніяковіє.

– А тобі що, хтось із них уже встиг сподобатися?! Та якого дідька, невже інших кандидатів мало?!