Чого їм заміж нейметься! Та й невже в служницях погано? Сидить собі, вишиває, в теплі, в ситі... І кокетувати ж можна з усіма поспіль. І напевно кокетує ж!
– Та хоч весілля організую, – хмикаю. – Вибирай будь-яку жертву. До заміжжя не видам твого походження, – усміхаюся широко.
А вже після щасливий чоловік хай хоч лікті згризе, хоч претензіями вибухне.
– Гадаєте, я нікому не можу сподобатися настільки, щоб покохати мене... навіть не вашою кузиною? – сумно питає Аші.
Ось ще жіночих сліз мені не вистачало! Та що ж цим дівчатам все не так?!
– Звідки мені знати, – знизую плечима. Відвертаюсь до вікна. – Ти вже виріши, заміж тобі треба, чи кохання хочеться. Помежи Владик, як правило, любити не прийнято.
Чую зітхання, мовчимо. Бал представляється все більш безглуздою авантюрою.
– Що мені ще треба знати? – відволікає Аші. Ах так, я ж досі не розповів до ладу.
– Хтось нацькував на тебе демона,...
– Хто?
– Звідки я знаю?! Вороги!
– А як багато їх у вас?
– Дев'ятнадцять! – гаркаю. – Вже вісімнадцять.
– То це ви... Хранителя Часу?
Час від часу не легше!
– Багато хто так вважає, можеш приєднатися.
– Що ви, – лякається Аші. – Я вам вірю!
– Тоді не перебивай! Отже, ти шукала притулку, спрацювала магія крові, ти опинилася тут.
– Ммм... у вас у фортеці?
– Ну, а де ж ще?! Не в кареті ж посеред неба!
– Ну, хіба мало... ви побачили, що я підходяще одягнена, і вирішили відразу на бал, – усміхається.
– Геніально! Усі повірять!
– Ну... я б і в магію не повірила.
– А даремно. Я бачив, як вона працює.
– Що, правда, могла б мене перенести?
– Могла б, навіть якби ми не були знайомі. А якщо були, то й зовсім запросто!
– А ми були?
– Звичайно, батьки зустрічалися. Просто тримали у таємниці.
– Щоб вороги не прознали? – знову ввижаються ці лукаві вогники.
– Звичайно!
– А далі?
– Шукаємо спосіб повернути тебе додому.
– А раптом Владика Дверей запропонує допомогу?
– Цей скупердяй? Та швидше дідько в лісі заблукає! Тільки у відповідь за дуже велику послугу.
– Але ж може?
– Позичатися в нього не збираюся! – знову гаркаю, здається, коні нервово схрапують. Карету веде трохи вниз, Аші ойкає і хапається за дверцята. – Тобі що, в інший світ захотілося?
– Просто намагаюся зрозуміти, як поводитися, якщо раптом хтось запропонує...
– Як-як, – бурчу. – Щасливо відповісти, що зараз порадуєш любимого кузена приголомшливою звісткою! А там уже моя турбота зробити так, щоб нікому не захотілося нікуди тебе переправляти і взагалі допомагати нам. Та тільки хорошої ти думки про Владик, ніхто нічого просто так не запропонує. Май на увазі і будь-яку пропозицію спочатку вислухай до кінця з усіма подробицями, не поспішай погоджуватися. І, до речі, вдома ти багата, знатна і взагалі завидна наречена. Тільки в тому світі все інакше, на що спишемо будь-які розбіжності.
– І... якою я маю бути? Ну там... зарозумілою, або...
– Веселою!
Аші дивиться з цікавістю.
– Ти хочеш поцікавитися, до яких жінок воліють Владики? – піднімаю брови. Аші поспішно відмовляється. – Так ось, особисто мені все одно, тільки соплі не розводь!
– Я здорова, хазяїне, – запевняє служниця, не можу зрозуміти: чи то жартувати намагається, чи то справді не зміркувала, про що я.
– От і не заразись нічим, – бурчу.
– А привели ви... ти мене навіщо?
– Не за тим!
– Ну, себто... Шукати дорогу додому чи просто з вищим світом познайомити?
– Представити. Раптом пошуки дороги додому затягнуться, не сидіти ж тобі під замком, не помирати ж старою дівою в невідомості.
Аші знову ойкає:
– Умієте ж ви перспективу намалювати... Щось надто похмура картина.
– Ми цю перспективу не зображаємо, а навпаки, уникаємо!
– І дуже зручна, – відвертається до вікна Аші. – Ви завжди можете сказати, ніби відправили щасливу кузину додому.
– Аші, ти хоч раз чула, щоб я слова не тримав?!
– Та ніби ні, але...
– Я тобі обіцяв шанс, якщо мені допоможеш, я тобі його забезпечу. Але няньчитися з тобою до кінця століть, май на увазі, не стану! А легенда – так, дуже зручна, півдня і ніч складав! Впораєшся?
– Начебто нічого складного.
– І я так гадаю. Намагайся надовго не відходити від мене, і я наглядатиму, щоб ніхто зайвого не чіплявся.