Глава 7

– Та яка різниця. Кузиною.

– Джаресе, – зітхає Леонтій. – Дурні серед Владик не виживають. Продумай історію-но, розкусять швидко.

– Їм би всіх поспіль кусати, – бурчу.

– А ти не підставляйся під чужі зуби. Вигадай таку, щоби не хотілося.

– Та що там вигадувати, – хмикаю. – Хто моїх кузин перераховував?

– Ніхто, бо в тебе їх нема!

– А от завелася!

– Ну от і уяви, як її перерахують.

– Та що там рахувати? Одна штука! Навіть Даррен упорається.

– Кузини, знаєш, без батьків на світ не з'являються.

– Мій батько за матір'ю з іншого світу прийшов, у нього там міг брат якийсь залишитися. А тепер сотні племінників та племінниць бігають!

– Сильний брат! Коли б він встиг, сотні-но?

– Багато братів! І всі старалися!

– І ажно одну Аші настаралися.

– Нічого тобі не подобається! Хто не вірить, нехай сходить та перевірить.

– Ну, а до тебе вона як потрапила? І час такий зручний...

– Владика Дверей не ті Двері відчинив. П'яний був!

– Заперечуватиме.

– От і нехай заперечує. Але кусати стануть його, не нас.

– А що ж він не до себе Двері відчинив, а до тебе?

– Засумував!

– Джаресе!

– Може, чергового демона намагався надіслати? Де вони тільки не вештаються зі своїми Дверями, кого тільки в наш світ не притягують.

– І що ж, прорахувався?

– Магія крові спрацювала.

– А вона так працює? – дивиться Леонтій зацікавлено.

– Кузина казала, гналися за нею. Мабуть, демон залишився там, а вона сюди перемістилася.

– Владика Дверей навряд чи повірить.

– Я йому теж не вірю. Тож квиті.

– Тобі мало його уваги? Едінг же сина не припинив шукати.

– Ось тому й міг начарувати щось... чи когось.

– Та тільки не начарував.

– А я й не стану прямо розкривати. Натякну трохи, і нехай Владики там собі сваряться, підозрюючи. Артефакти на бали все одно ніхто не носить.

– А якщо про інший світ почнуть розпитувати?

– Хто їм дасть мою кузину розпитувати?

– А кузина знає?

– Завтра дізнається.

Леонтій киває задоволено і навіть не критикує, треба ж.

– Позашлюбну доньку, звичайно, простіше придумати... та й перевірити простіше, – піднімається пошуковик.

– Ось і перевір! – мимоволі шукаю поглядом Даррена, але паршивець причаївся десь, не побачити.

– Була б тут, – перевірив би швидко. А так... піди знай, чи не вигадав і він. Ти говори-но поменше, але в умі свою легенду тримай. Може, Аші нам ще й гарну службу зіграє. Одразу видно буде, хто більше за інших переполошиться та з'ясовувати почне.

– Розкушувати, – поправляю, хмикнувши. Люблю, коли погоджуються з моїми ідеями, приймаючи за свої власні.

Леонтій іде, а я все лежу, розмірковую. Ну й у кабінеті, подумаєш. У мене тут диван зручний.

Треба б Клессу до Джерела зводити, та тільки якщо те чужу силу почує, погано для цієї сили може скінчитися. Отже, треба її до мене в експериментаріум, де від Джерела лише невеликий струмок виведений, головне ж зрозуміти, чи є у доньки знахарки магія і якої якості.

А ще добре б усіх дівчат на зміну зовнішності перевірити! Заклинання просте, сили багато не вимагає, учнівського рівня – мені раніше такі легко давалися. Повинно вийти. І так все ладно у думках складається, ось приїду з балу, який дідько їх придумав, та одразу ж упораюся...

У роздуми вплітається сплеск долонь та засмучений голос нянечки:

– Та що ж ви, хазяїне! Ну як дитя мале, ні на мить залишити одного неможна! Та що ж вам заманулося спати на незручному дивані перед балом, і не виспалися мабуть, і залежалися, і замерзли-но! І знову хворовитого зображатимете?

– Чому незручному? – ображаюсь за свій диван. – Найсамісінький.

Нянечка підтискає губи, повідомляє, мовляв, сніданок готовий. Сонце у вікно світить, треба ж, ніч минула. Точніше, те, що від неї залишалося.

Іду вмитися та поголитися, ванна тепла, все як я люблю. Нормально виспався, чого це вона? І не зображаю я нікого! Подумаєш, хворію іноді.

Щойно вилізаю з води, на голе плече звично опускається елементаль, впивається пазурами. Ще один предмет бурчання нянечки – «навіщо тобі» та «що надумав». А ось треба, правда? Чухаю орлана під шийкою, той усім своїм виглядом демонструє, що він не якийсь там кіт, а птах вільний і до пестощів не схильний. І дідько з ним.

Поки їм, він теж їсть, крові моєї набирається. Зростає. Але тільки-но з'являються служниці, вирішує гордовито відлетіти до сусідньої кімнати. Не любить, коли жінки підозріло косяться на вигнутий дзьоб.